А так дивишся — і не такий же той пролетаріат і збід-нілий, он як живе, який вигляд має підлога в його будинках.
Хочеш: і необроблене дерево тобі, хочеш — і мармур, хочеш — і плитка якась, та хоч діаманти туди наліпи, аби тільки відчуття прекрасного не страждало.
Але оскільки цей бідака, що займається таким важливим
суспільним обов’язком, як проєктування візерунків на ламі-наті, занадто вже схожий на мене, то чхати він хотів і на лінолеум, і ламінат, і на дерево, і навіть на мармур — та й, в принципі, на будь-які матеріали, що йому доводилось імітувати
за довгі роки остогидлої праці. Та якщо згорить той завод
від якогось нещасного випадку (чи конкуренти допоможуть), для нього, у підсумку, й не зміниться нічого.
Тому ці дошки, видрукувані на лінолеумі, схожі
на справжні тільки для того, хто дерев’яних дощок у житті не бачив. Боюся, із мармуровим лінолеумом відбувається та сама історія. Як і зі всім іншим у нашій країн. І зі мною
у тому числі.
Розплющив очі. Так… докотився — вирубило просто
на підлозі. Намагаюся підвестись — але тієї ж миті повертаюсь у попереднє розпластане положення. Ще раз — безу-спішно. І тільки тут розумію: ноги не слухаються. Все тіло
пронизує гострий необмежний біль, такий, від якого не сховатися навіть під тонною ламінату. Я починаю блювати.
Ну, зрозуміло: я вмираю. Хоч би в кімнаті прибрав.
Ну це вже ні, я вже точно не допущу, аби моє забльоване тіло
знайшли в такому срачі! Наплив адреналіну підносить мене
вверх, до телефону, номеру сто три і виклику швидкої на останньому диханні.
174
«Вітаю, юначе, — каже лікарка, що від сили на років
п’ять старша за мене. Її пухлі червоні, більші за мої перспективи на щасливе майбутнє губи розтягуються в самовдово-леній посмішці. — Ви зараз відчуваєте те саме, що жінка під
час пологів».
Охуєнно, думаю я. Новий досвід. Завжди мріяв і навіть
не здогадувався.
Потім був місяць болю, новий рік на каші з водою, ан-тибіотиках та нескінченні літри води, води та ще раз води.
І як я одразу не здогадався? Спочатку я не міг нормально займатись сексом, потім — туалет по двадцять
разів на день, а потім одного чудового ранку, як вишень-ка на цьому торті із фекалій, від болю відмовляють ноги.
Прекрасний час, аби пережити це знову. І я здається вже
на фазі два.
— Може тобі віагри купимо, — повторює Енн, поки
злазить з ліжка. Вона нахиляється над рукомийником, спо-ліскує рот і продовжує: — В наступному порту. Я можу з тобою сходити, якщо хочеш.
— Мені треба до лікаря, — відповідаю. Ми стоїмо посеред маленького душу її кабіни і гарячі струмені води сті-кають по наших тілах. Вона розчаровано дивиться кудись
крізь мене. — Очевидно, до уролога. Нормального, євро-пейського. А цього не станеться до кінця контракту. Тобто до кінця наших відносин залишаються у нас тільки …
ну, ти думаю зрозуміла. Якщо хочеш розлучитися, я тебе
зрозумію.
— Тобі є куди після контракту їхати? — ігнорує мої
слова Енн.
— Га? Ну, я щось придумаю.
— Поїхали до мене?
— Куди — до тебе?
175
— В Зімбабве. У мене квартира в столиці. Зможеш по-жити. Та й лікарі там також є непогані. А поки спробуємо
тобі віагру купити.
Вона повертається на свій другий поверх і поляскує рукою по подушці поруч. До сих пір не можу уявити, що в неї
в голові. Нащо їй це все? Було б ще зрозуміло, якби я ви-трачався на неї, подарунки якісь робив, але ми з нею навіть
не ходимо нікуди. Чи вона просто колише вітер, піддавшись
секундним емоціям?
Одна важлива для мене людина сказала, що дівчата, як інтернет: у відповіді на запит у пошуку видається не найбільш правдиве, а те, що хотіла би почути більшість. Ось
тільки до більшості себе ніхто ніколи не відносить. Починає здаватись, що це зворотна ситуація з Кайлою — тепер
Енн відчуває ту дивну залежність, що мав я. Щонайменше, її поведінка нагадує мою власну. Бажання утримати того, хто
тобі не належить, за будь-яку ціну. Зводить з розуму. Шкода, якщо вона на гойдалках, з яких сам так тяжко зліз. І як по-водитися? Я був з обох боків, а який у підсумку висновок?
Та той же, що і з початку. Банальності на те і банальності, що ближче всього до істини. Перше — бути з нею чесним.
У всьому, що має значення для обох. І друге — ставитися
так, як хочу, щоб ставилися до мене.
А якщо знову відчую, що вона віддаляється? А чесність
і хороше ставлення лише розбещують? Я це відчув і розлучився. І що? Страждав ще два тижні опісля. Навіть поруч
з іншою. Говоріть одне з одним, чорт би вас міленіалів забрав! Віддаляється — скажи. Щось не подобається — обго-вори. Відчуваєш, що кохання щезає — зізнайся як є.