По обіді Тор ще двічі відчував дію сапусувіну, його вже починав діймати голод, але не той, що його можна було втамувати мурахами, гусінню чи ховрашками з гоферами, а справжній. Крім того, він уже, схоже, збагнув, що Мусква тримається з останніх сил. Той теж прокинувся, але й далі лежав на підсонні, сонно кліпаючи, тож Тор вирішив рухатися далі.
Минала третя година, у червні та липні це якраз та пора, коли видолинки поміж горами огортає сонний супокій. Ховрахи, насвиставшись досхочу, лежали на своїх камінцях, розімлілі від сонця. Орли висіли у повітрі на такій висоті, що здавалися цятками. Яструби, понабивавши зоби м’ясом, поховалися в лісі. Кози та барани позалягали на високих кручах, куди решті — зась. Інші травоїдні тварини, якщо і були десь поблизу, то дрімали, ситно попоївши.
Мисливець, що полює в горах, знав: щоб відшукати Тора саме зараз, треба добре полазити і зеленими схилами, і відкритими галявинами між лісками. А тим паче — якщо цей ведмідь м’ясоїдний!
Для Тора це була сприятлива пора. Інстинкт підказував ведмедеві, що коли все живе, удовольнивши голод, мирно спочиває, зайве особливо ховатися, боятися, що тебе хтось помітить. Можна було взятися до полювання. Час від часу Торові серед білого дня вдавалося спіймати козу, барана чи навіть карибу. На коротких відстанях він був кращий бігун, ніж коза чи баран, і майже не поступався оленям. Хоча здебільшого Тор полював перед заходом сонця або в сутінковій імлі.
Тор встав зі свого ложа біля скелі і так ухнув, що рештки сну одразу відлетіли від Мускви. Він схопився, сонно закліпав, подивився на Тора, на сонце, затремтів і розпростерся на землі.
Тор не вельми вдоволено дивився на малого причепу. Після сапусувіну йому вже хотілося червоного соковитого м’яса, як ото зголоднілому чоловікові хочеться яловичої відбивної, а не легкого бісквітного тістечка чи майонезного салату. Отже, він хотів м’яса, і чим більше, тим краще, а як тут уполюєш карибу, якщо під ногами, збиваючи тебе з пантелику, весь час плутається напівголодне чорне ведмежа, ще й намагається усюди встромити свій ніс.
Схоже, Мусква зрозумів, над яким питанням журився Тор, і сам запропонував відповідь на нього. Він пробіг перед гризлі дюжину ярдів, зупинився, пустотливо озирнувся, наставивши маленькі вушка. Мусква скидався на малого хлопчика, який прагнув переконати батька у тому, що він уже достатньо дорослий, щоб піти на перше у його житті полювання на кроликів.
Тор ухнув знову, одним дужим ривком наздогнав Мускву і так уперіщив його лапою, що той на добрих десять футів відлетів убік. Тор неначе казав ведмежаті: «Якщо хочеш іти на полювання зі мною, то не забувай, де твоє місце».
Давши малому прочухана, Тор пішов собі далі перевальцем, напружуючи зір, слух і нюх у пошуках здобичі. Він спустився ближче до струмка і, не дійшовши до нього сотню ярдів, пішов не второваними стежками, а непролазними важкодоступними хащами. Скрадався він повільно, присідаючи за купами каміння, обнюхував кожну ущелину, кожен виярок, які траплялися на шляху, уважно придивлявся до лісків та буреломів.
Кривуляючи крутосхилом, він то чимчикував угору аж до голих сланців, то спускався майже до води і брів піщаним берегом та галькою уздовж струмка. З усього розмаїття запахів, які доносив вітер, жоден не видався Торові вартим уваги. Раз, блукаючи трохи нижче сланців, він відчув запах кози, однак не в його манерах було шукати собі поживу серед голих сланців. Ще двічі його ніс вчував баранів, а вже надвечір Тор побачив круторогого самця: той стояв на неприступній скелі, позираючи на гризлі зі стофутової висоти.
Трохи нижче ніс ведмедя зачув дикобраза, а спереду, якщо дихнути глибше, линув запах карибу.
Тор був не єдиним ведмедем у долині. Крім нього водилися тут і барибали, і чорні ведмеді, їхні стежки теж пролягали понад струмком. А якось Тор зачув іншого гризлі — й одразу грізно загарчав.
Відколи вони залишили нагріту сонцем скелю (а збігло вже зо дві години), Тор ще жодного разу не поцікавився, як там Мусква. А той уже геть зголоднів, сили зраджували його. Напевне, світ іще не знав такого відважного малюка, як це маленьке ведмежа з рудою мордочкою. Подеколи дорога ставала такою важкою, що Мусква раз у раз спотикався і падав. Там, де Тор ступав лише крок, долаючи чергову перешкоду, йому доводилося докладати відчайдушних зусиль. Гризлі тричі перебрідав струмок, і Мусква, захлинаючись водою, брів за ним. То він спокійно тупотів слід у слід за Тором, то зривався бігти, якщо відставав. Коли ж нарешті Тор знайшов те, що шукав, сонце схилилося до гір, а Мусква був ледь живий.