Выбрать главу

Януш Корчак

КОРОЛЬ МАТІУШ ПЕРШИЙ

Повісті-казки

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Ілюстрації Тетяни Кудиненко

КОРОЛЬ МАТІУШ ПЕРШИЙ

І

іло було так.

— Якщо через три дні королеві не стане краще, можна всього чекати, — сказав лікар. — Король важко хворий, і якщо через три дні стан його не покращиться, можна всього, всього чекати, — повторив він.

Усі засмутилися, а головний міністр, начепивши на ніс окуляри, запитав:

— Що означає «можна всього чекати»?

Лікар нічого певного не сказав, але всі й так зрозуміли: король помре. Головний міністр перелякався і скликав державну раду.

Міністри зібралися в просторій аудієнц-залі й розсілися у м’яких кріслах довкола великого столу. Перед кожним із них лежав аркуш паперу і два олівці: один — простий, другий — з одного кінця червоний, з іншого синій. А перед головним міністром стояв ще й дзвіночок.

Двері замкнули на ключ, аби ніхто не заважав, увімкнули світло й довго сиділи мовчки. Нарешті головний міністр подзвонив у дзвіночок і сказав:

— Порадимося разом, як бути. Король хворий і управляти державою не може.

Першим узяв слово військовий міністр:

— Треба покликати лікаря. Нехай скаже прямо: вилікує він короля чи ні?

Військового міністра всі боялися: він носив шаблю й пістолет. Тому з ним ніхто не сперечався.

— Правильно, покликати сюди лікаря! — одностайно погодилися міністри.

Послали за лікарем, але він не міг прийти, оскільки ставив королеві двадцять чотири банки.

— Ну що ж, доведеться почекати, — сказав головний міністр. — А поки що обговорімо, що робити, якщо король помре.

— Згідно із законом, — заговорив міністр юстиції, — престол переходить до його старшого сина. Тому він і називається спадкоємцем престолу. Отже, якщо король помре, на трон вступить його старший син і спадкоємець.

— Але в нашого короля один син.

— Цього цілком достатньо.

— Але Матіуш ще зовсім дитина! Оце-то король, навіть писати не вміє!

— Закон є закон, — промовив міністр юстиції. — Такі випадки в історії відомі. В Іспанії, Бельгії й деяких інших державах бувало, що престол займав малолітній монарх.

— Так, так, — підтверджував міністр пошти й телеграфу, — я навіть марки бачив із зображенням короля-дитини.

— Вибачте, панове, але це абсурд! Король, який не вміє ні читати, ні писати, не знає ні географії, ні граматики!.. — обурився міністр освіти.

— Я поділяю думку шанованого колеги, — сказав державний скарбник. — Як же він перевірятиме рахунки чи даватиме розпорядження, скільки чеканити нових грошей, не знаючи таблиці множення?

— Це ще півбіди, панове! — втрутився військовий міністр. — Короля-хлопчиська ніхто не слухатиметься. Хіба він упорається з генералами й солдатами?

— Справа не лише в солдатах, — похмуро сказав обер-поліцмейстер, — його взагалі ніхто не боятиметься. Почнуться безпорядки й бунти. Якщо Матіуша проголосять королем, я складаю із себе будь-яку відповідальність.

— Про це в законі нічого не сказано. — Міністр юстиції почервонів від злості. — Повторюю: згідно із законом після смерті короля престол переходить до його сина.

— Але ж Матіуш ще зовсім малолітній! — хором вигукнули міністри.

Атмосфера загострювалася; здавалося, ось-ось спалахне сварка, але раптом двері широко відчинилися, і в залу увійшов іноземний посол.

Міністри сторопіли: як чужоземець проник у зачинену на ключ залу? Оце-то чудасія! Проте, як з’ясувалося потім, нічого таємничого в цьому не було. Просто, коли ходили за лікарем, забули замкнути двері. Але палацом поповзли зловісні чутки про зраду: мовляв, міністр юстиції навмисне наказав залишити двері відчиненими, тому що заздалегідь знав про прихід знатного іноземця.

— Добрий вечір! — Посол розкланявся. — Іменем мого найяснішого повелителя і государя маю честь повідомити: якщо ви не проголосите Матіуша королем, ми оголосимо вам війну.

У канцлера (тобто головного міністра) душа забігла в п’яти, але він незворушно узяв аркуш паперу, що лежав перед ним, і написав синім олівцем: «Гаразд, нехай буде війна», — і простягнув записку іноземному послові.