Вона щодня працювала в Маленькому Палаці з новобранцями й керувала Другою армією. Під її керівництвом військо збільшилося й повільно отямлювалося від залишених Дарклінґом ран — ран, які мало не виявилися смертельними. «Як він на це спромігся?» — досі не могла збагнути Зоя. Дарклінґ поколіннями зміцнював Другу армію, робив її чисельнішою, вдосконалював тренування, закріплював власний вплив. Виховував молодих талановитих гришників, допомагав їм розвивати здібності. Він опікувався ними, як власними дітьми.
А коли його діти виявилися неслухняними? Коли Дарклінґова спроба перевороту виявилася невдалою, а дехто з гришників наважився виступити проти нього на боці Аліни Старкової? Він убив їх. Не вагаючись і без каяття. Зоя бачила, як вони гинули. Вона мало не стала однією з них.
«Мало, — нагадала собі дівчина, підіймаючись сходами Палацу. — Але я вижила, щоб керувати армією, яку він заснував і практично знищив». Зоя заприсяглася, що знову зробить Другу армію суперником, якого братимуть до уваги. Вона шукала нових гришників, котрі мріяли навчитися воювати і служити Равці, дедалі глибше заходячи на територію Фієрди та Шу Хана, перевіряючи узбережжя Мандрівного Острова і прикордонні території Новозем’я. Генерал рішуче налаштувалася скористатися збільшенням чисельності армії та зробити її могутнішою, ніж це вдалося Дарклінґові. Але цього було недостатньо. Вона заповзялася знайти спосіб захистити гриш у всьому світі, щоб нікому більше не довелося жити у страху, приховуючи свій дар; створити керівний орган із представників усіх націй, якому підпорядковувалися б їхні країни, який гарантував би права й карав усіх, хто спробує ув’язнити чи нашкодити таким, як вона. Утім, для того щоб ця мрія стала чимось більшим за приємну фантазію, Равка мусить бути сильною, а разом із нею — її король.
Зоя рішучим кроком перетнула зали Ґранд-Палацу, направляючись до королівських покоїв; від її погляду двоє служників, що нудьгували під дверима, втиснулися в стіну, мов налякані анемони. Дівчина знала, як усі зітхають, обговорюючи бідолашного короля. «Війна геть його змінила», — шанобливо шепотілися люди, побачивши монарха, і витирали очі. Вона не могла звинувачувати їх за це. Ніколаї був багатий, вродливий, а особливої принадності йому додавало трагічне минуле. Ідеальна пожива для романтичних мрій. Пам'ятаючи, як Зої зазвичай щастить, король не зважатиме на всіх знайдених нею порядних дівиць на виданні, а натомість втратить голову від першої-ліпшої покоївки й наполягатиме на шлюбі з коханою. Хлопець просто був схильний до свавільних романтичних нісенітниць.
Генерал привіталася з Толею, покалатала дзвіночком, наказуючи подати сніданок, а тоді увійшла до королівської спальні й розчахнула завіси. Ранкове світло стало блідо-рожевим.
Ніколаї кинув на неї похмурий погляд зі своєї засідки серед подушок.
— Ти пізно.
— А ти прикутий до ліжка. Зараз, напевно, не найліпший час для критики.
— Зараз ще занадто рано для погроз королю, — дратівливо кинув Ніколаї.
Зоя опустилася поряд із ним на ліжко й узялася відмикати кайдани.
— Я, коли голодна, страшенно кровожерлива.
Дівчина раділа нагоді побазікати. Балачки були пустопорожніми, але вони заповнювали собою тишу в кімнаті. Після халепи в Івці всі повернулися до звичного життя, та їй не вдавалося звикнути до такої близькості: тихі ранкові години, зіжмакані простирадла, скуйовджене волосся, через яке Ніколаї скидався не на короля, а на хлопчика, якого негайно слід поцілувати.
— Розваж мене веселими історіями про своє дитинство, — попрохав він.
Зоя сумнівалася, що її історії розважать короля. «Чи розповісти тобі про дідугана, за якого матір хотіла віддати мене, коли мені було дев’ять? А може, про те, що сталося в день весілля? Про те, що вони намагалися зі мною зробити? Про безлад, який я залишила по собі?» Дівчина впоралася зі звільненням Ніколаї з пут, намагаючись якомога менше торкатися його теплої після сну шкіри, і пішла, дозволяючи йому вмитися й одягнутися. За мить у двері вітальні постукали й увійшов служник із гарячим чаєм і тацею з тарілками. Зоя помітила, як він нишком подивився на неї, поспішаючи геть. Напевно, їй слід просто змиритися з плітками про те, що вона коханка короля, і дозволити людям патякати. Тоді принаймні можна буде ночувати тут і не доведеться тупати сюди вдосвіта з Маленького Палацу.