М о л о д е ц ь к и й. Тільки я не розумію, пане директоре, чому ви вважаєте пана Скакуна, загально відомого у Львові, як молодого і талановитого адепта поетичної штуки, — своїм найкращим футболістом?
Б а с. Що, що, що він плете?
І р к а. Пане, Славку, спам’ятайтеся, що ви робите!
П о е т. Ого, тепер уже амінь.
М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, даю вам слово чести, що мій товариш Ґеньо Скакун зовсім не має нічого спільного з тим незрівняним королем стрільців — Ґенем Скакуном, хіба що спільне ім’я та прізвище. Та коли ж він скористав з тої подібності і вкрутився до фабрики, то напевно зробив це з низьких та нечистих спонук, нам ближче невідомих. Але ж я вважаю своїм обов’язком перестерегти вас перед тим темним типом.
Б а с (схвильований). Герр Ґот, слухайте, маґістер, я… я вас дуже люблю і шаную, але ви не важтесь повторити мені ще раз того, що ви сказали! Це неправда, маґістер, це ваша видумка, маґістер, ви… ви з мене робите дурня, але ви ще замолоді на таке, маґістер!
М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, даю найсвятіше слово чести, що цей пан не є Ґеньо Скакун, що він тільки підшивається під його ім’я, і що це нахабство, обман та брехня, якщо він таке твердить!
І р к а. Не забувайте, пане маґістре, що був ще хтось нахабніший, що його до цього намовив!
М о л о д е ц ь к и й. Ах, ви вже в те все втаємничені?..
Б а с. Пане, пане, ви дайте собі спокій з тими глупими жартами, бо мене вже підносить. Маґістре Молодецький, та ж ви самі представили мені його як футболіста, так чи ні?
М о л о д е ц ь к и й (спокійно). Так, пане директоре, але я також упав жертвою обману. Аж коли я наочно переконався, як стоїть справа, я негайно вирішив остерегти вас перед тим шарлатаном і з місця вкоротити його самоволю. А втім — прошу його самого притиснути до муру, то він сам признається до всього.
Б а с (прискочив до поета). Герр Ґот, кажи, говори, чи це правда?
П о е т. Так, це правда.
М о л о д е ц ь к и й. О, прошу!
І р к а. Татку, татусю, пан Скакун мусів так зробити!.. Він хотів одержати працю, а інакше татко не прийняв би його на посаду.
Б а с (осатанів). Пане, пане, як ви сміли на таке пуститися, ви знаєте, що це є? Це лайдацтво останнього сорту, за те вам пахне кримінал, досмертна каторга, Сінг-Сінг, я вас за те посаджу на електричне крісло!.. Пане, я накажу вас арештувати, я вас! (Давиться власним словами).
М о л о д е ц ь к и й. Но, арештувати — не конче, але так — всипати 25 і п’ять на «Рідну Школу» не зашкодило б.
І р к а. Таточку, прошу вас, заспокойтесь. Це така… містифікація…
Б а с. Що?.. Містифікація?.. Герр Ґот, це є ґранда, якої світ не бачив! Я його ще сьогодні викину з моєї хати, я не буду з ним панькатись, до лиха! (До поета). Веґ, веґ, зійти з грища! Забирайся!
М о л о д е ц ь к и й. Зовсім слушно. Єдиний правильний вихід.
І р к а. Але ж, татку, так не можна робити, пан Скакун є хворий і… я не позволю, щоб у нашій хаті в той спосіб трактовано інтеліґентну людину. До пастуха так не говорять, татко знає про це?
Б а с. Що? Це інтеліґентна людина? Так робить інтеліґентна людина? Підшивається під чуже прізвище?.. Герр Ґот, це шубравство!
І р к а. Але ж це його власне прізвище, а що він тому винен, що так називається, і що татко з маґістром силоміць зробили з нього футболіста?
Б а с (вхопився за голову). Ох, Боже, я здурію, я ошалію! Що? Я зробив з нього футболіста?.. Ні, це вже — або я трачу розум, або надходить кінець світу. Одно з двох!.. Ні!.. Я втікаю з тої хати. Я вже маю того досить… А за два тижні — змагання за мистецтво!..
М е л а с я (входить). Оресте, а там якийсь твій (скривилась) футболістий хоче з тобою бачитись. Пустити його сюди, чи нехай зажде в передпокою?
Б а с. Герр Ґот, дай хоч ти мені святий спокій, не говори до мене, не дивися на мене, бо оскаженію, чуєш? О, вже дістаю напад скаженини… Гаррр!..
М е л а с я (ломить руки). О, Ісусику солодкий!.. О, Мати Найсвятіша!.. Орцьо з глузду з’їхав!.. Ось до чого доводить людей спорт… Бідний, нещасний Орцьо, якби твій покійний батько встав із гробу, та подивився…
Б а с. Добре, добре, то помер би вдруге. Ми то вже чули, ми то вже брали. А я зараз за ним помандрував би до гробу, бо мені вже тепер все одно. Як я сьогодні не повішуся, то напевно ніколи не повішуся.
М е л а с я. О, Мати Найсвятіша, та що це він говорить?