Ґ е н ь о (входить). Та, прошу пані, та що є, та ви мене так без штемпу лишили за дверима, як першого-ліпшого жлоба, і доки я там маю стояти? Та то не є жадна ласка, як ви мене пустите до покою, ну ні? Добрий вечір для шановної публіки. Я до пана Баса, є тут десь пан Бас?
М е л а с я. О, маєш, маєш, того твого футболістого, якийсь дикун у лісі вихований. І по якому це він говорить, мої коханенькі? Рідну мову забув! Ось до чого доводить людей спорт!.. (виходить).
Ґ е н ь о. Гуд бай, бабцю, не сердьтеся, бо це шкодить на красу. Хе-хе, потішна старушка, що? А, перепрошую, а шановне панство, хто тут із шановних панів є директор і називається Бас?
Б а с. Герр Ґот, я так називаюся, розумієте? Я так називаюся! І що вам до того, що я так називаюся?
Ґ е н ь о. Пане пан, та вже мені щось до того, коли я питаюся, ну ні? А ви так без штемпу до мене не садіться, бо я собі такі геци випрошую. Ви знаєте, хто я є? Я Ґеньо Скакун, правий лучник із клюбу «Гуляйполе». Тепер маю у вас грати, у вашій Собачій Бульці, чи як вона називається.
Б а с. Що? Другий Скакун? Друга ґранда, до лиха?
М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, але ж це напевно той правдивий Скакун!
Ґ е н ь о (до Баса). Пане! Чи ви директор, чи не директор, мені то фук, але я ґранди не роблю, тільки ви. А ви не будьте такі тамуваті, бо це для мене не є жадна ласка. Спровадили ви мене, ясний гвінт, з порядного клюбу у Львові до якоїсь паршивої діри, де дідько добраніч каже, і за своїх дурних 300 квітів шпіляєте мармуліка!.. Що я тиждень запізнився, це ще не смерть, бо мій фатерко другий раз женився, була морова стипа і тому я трохи забалагурився. Але приїхати — приїхав, приписово, як у книжці стоїть, і голошуся до клюбу. А коли вам не в лад — орезервуар! — я свищу на вашу Собачу Бульку і їду назад до Львова!
Б а с (якого обличчя щораз то більше прояснюється). Па… не, Герр Ґот, то ви є направду Ґеньо Скакун, правдивий, автентичний, непідроблений Ґеньо Скакун, король стрільців, правий лучник із клюбу «Гуляйполе»?
Ґ е н ь о. Ну, йо, власноручно, у власній особі! Хіба ж ви мене не пізнаєте з фотографії?
Б а с (радісно). Сину! А я вже гадав, що тебе цигани вкрали! Це ти — той легендарний футболіст, феноменальний Ґеньо Скакун, король стрільців, слава українського спорту, що стріляє бомби з половини грища, що з карного поля пробиває м’ячем сітку, що має таку холерну праву ногу?.. Оце вона, та твоя дорогоцінна права нога?
Ґ е н ь о. Йо, та сама, директорцю коханий, та сама! Але ж з вас свій хлоп, директорцю, та я не сподівався, що ви така щира душа. Давайте ґрабу!
Б а с (вхопив його в обійми). Герр Ґот, мій дорогий хлопче, ти мій спаситель, ти мій рятунок, ти — об’явлення, зіслане мені самим небом! Ґеню, Ґенчику, шибенику, злодію, вітрогоне, я тебе розцілую, я тебе задушу з радощів. Скакун, Скакунчик! Мій правий лучник! Маємо правого лучника! Гіп-гіп-ура! Ми врятовані, ми здобули мистецтво!
Ґ е н ь о. Ну, йо, та то ясне, як шварц, що здобули. Та, директорцю, та як я вам зашпіляю в атаку, то мистецтво маєте муроване.
Б а с. Ну говори, ну говори до мене ще тим коханим львівським батярським акцентом. Сину, мені серце росте, коли тебе слухаю. О, то люблю, то розумію. Так говорить спортсмен із крови і кости, а не якась каліка… Сину мій, ти моя гордість, моя надія, та я тебе озолочу!..
Ґ е н ь о. Файно є, директорцю, бо мені якраз треба валюти. На тім весіллю я чисто сполокався. Дайте мені яку бідну сотку на дрібні видатки.
Б а с (виймає гроші). Дуже радо, дуже радо, дорогий хлопче. Та ж я тобі рад неба прихилити. А може так умову відразу спишемо?
М о л о д е ц ь к и й. Очевидячки. Зіхер є зіхер.
Ґ е н ь о. Директорцю, та на шо так на ґвалт? Умова нам не втече. А щодо посади, то мені всьо фук, я і так не буду сидіти в бюрі. А сьогодні — то я маю ще охоту піти потанцювати. Директорцю, є тут якийсь свій льокаль, де можна б забавитись, але так, на цілий регулятор?
М о л о д е ц ь к и й. Поручаю вам «Русалку». Там приходять дуже гарні дівчата.
Ґ е н ь о. Йо, я на то лечу!
Б а с. Добре, добре, коханий хлопче, гуляй, танцюй, але завтра — обов’язково на тренінґ.
Ґ е н ь о. Та йой, директорцю, вже ви тим не журіться. Я тепер у штосі, нехай сховається сам Лєньо Скоцень з «України». Ага, директорцю! Я вириваю, а там, у сінях, я лишив свої валізки, нехай хтось затаскає до пансіону, бо я там закватирувався на ваш рахунок. Ну, то віват, директорцю коханий, дай нам Боже рум! Тримайтеся, панство, гуд бай! (Виходить).