Б а с (дуже радий). Ну, слава ж тобі, Боже! Я вже воскрес, я вже віджив наново, я вдруге на світ народився! Ми не лежимо! Ми стоїмо! Ми врятовані. Мистецтво маємо в кишені… Ну, очевидячки, як тільки той другий Скакун також не схоче встругати мені якоїсь… містифікації…
М о л о д е ц ь к и й. Але ж, пане директоре, тут не може бути жодного сумніву. Я вам даю слово чести, що цей Скакун є напевно той Скакун, якого вам треба.
Б а с. Но, но, маґіструню, я вже вам не вірю… Ви вже мене раз набрали.
М о л о д е ц ь к и й. Ґратулюю, пану директорові! З таким змагуном наш клюб напевно перейде до екстра-кляси.
Б а с. Герр Ґот, кажете, що перейде? О, видите, маґістер, то люблю, то розумію. Бачу, що ви починаєте цікавитись загальногромадськими справами. За те вас шаную.
М о л о д е ц ь к и й. Сердечно вдячний, пане директоре (Тихіше)… Але тепер того нашого самозванця треба чимскоріше спекатися… Просто — нагнати його геть і по скінченій параді. Для таких людців треба бути безоглядним!
Б а с. А так, так, треба бути безоглядним. Та ж це була ординарна ґранда, цього дарувати не можна. (До поета). Ну, а що ви на це скажете, пане ласкавий? Я думаю, що після того, що тут сталося, ви не маєте чого тут довше робити.
П о е т. Я так само думаю, пане директоре. Після того, що сталося, я не лишуся тут ні секунди довше. Тільки… прошу мені врешті дати змогу вбратися!
Б а с. Коли в мене вже злість перейшла, і я вже не можу на нього сердитись. Ну, бо мистецтво вже маю в кишені…
І р к а. Татку! Пан Скакун нікуди не піде. Він лишиться тут, у нас!
М о л о д е ц ь к и й. А, то вже щось нового.
Б а с. Так, так, дитинко, пан Скакун лишиться, тільки не той, що тут в лахах лежить, а цей другий, футболіст.
І р к а. Ні. Власне той лишиться, що тут лежить!
П о е т. Але ж панно Ірко, я… я протестую, я…
І р к а (до поета). Будете ви там тихо? (До Баса). Татку, хоч пан Скакун не вміє копати м’яча, але він напевно поможе таткові витягнути фабрику з болота, яку татко для м’яча загирив. Вже за те, що пан Скакун спам'ятав трохи татка і привів до отверезіння, належить йому від татка вдяка, це вже навіть примітивна етика наказує. А татко що робить? Хвору людину проганяє з хати, мов собаку. От така таткова вдячність!
Б а с. Гм! Ну, так, так, золотко моє, в тім випадку я справді повинен бути вдячний панові Скакунові, назвім його по-спортовому — Скакуном Першим, щоб не мішати з Другим. (Подає поетові руку). Щиро вам дякую, пане, за те, що ви привели мене до отверезіння, але з другого боку, я мушу таки вас викинути, бо я тепер став на вашій засаді, що в мене зможуть працювати лише добрі робітники і добрі спортсмени. Це є, властиво, німецька засада: властивий чоловік на властивому місці. Ви робітник добрий, не перечу, але що з вас за спортовець? Хіба що трохи підтренуєте?..
П о е т. Ні, ні. Досить тої комедії. Прошу мене не затримувати. Я собі піду.
І р к а. Тихо лежіть і не рипайтеся. (До Баса). Татку, пан Скакун…
Б а с. Але котрий? Перший чи другий?
І р к а. …пан Скакун не буде тренувати і не хоче бути футболістом, тільки бажає працювати в татковій фабриці без жадних комедій.
Б а с. Угу. Ну, а скажи мені, доню, чому ти так розпинаєшся за пана Скакуна Першого?
М о л о д е ц ь к и й. О, о, власне!
І р к а. А… бо він (тихо) порядна і чесна людина…
М о л о д е ц ь к и й (злобно). О!..
Б а с. Но, но, то дивно, що ти так швидко змінила свій погляд про пана Скакуна Першого, — щоб не мішати його з Другим. Ще раз тобі зазначую. Ну, та це, правду сказавши, твоя справа, дитинко, і я не повинен би до цього мішатися. Але я постановив собі кріпко, що ніколи не видам тебе заміж за якогось валила, боксера чи копуна… (Вдарив себе в чоло). Стоп! Гальт! Так той леґінь — не футболіст, а бухгальтер. А, це вже інша справа.
М о л о д е ц ь к и й. Але ж не бухгальтер, тільки поет!
Б а с. На, маєш! Що? Поет?
І р к а. Ні, ні, таточку, пан Скакун…
Б а с. …Перший.
І р к а. …пан Скакун справді бухгальтер, а поезії пише тільки так… для спорту.
Б а с. Ну, а видиш, виходить, що він таки трохи спортовець. Та годі. Що робити… Поет, то поет. Пише вершики, що? Цікавий чоловічок!.. Ну, най там. Навіть найславніші люди зразу писали поезії, а по смерті ставали геніями. Деякі з них навіть були порядними людьми. Такий, скажім, ну… такий Макс Шмелінґ, а ні, це німецький боксер. Той відразу був славним і порядним чоловіком. (Плеще поета по рамені). Ну, що ж, хлопче, га? Мистецтво маємо в кишені, тепер можемо взятись до фабрики, що? Ну, але ти — поет…