— Ви, пане професоре, — кажу йому, — йдіть додому та пишіть свою доповідь, а обідець я вам сьогодні сам принесу. Та ще вам таке раджу: вдарте апель до своїх високопатріотичних співмешканців, щоб замість ставити вам пам'ятник — постояли за вас трохи в черзі і бодай раз на день принесли вам їсти!
Месниця за народню кривду
Перед обличчям невблаганної Таборової Теміди, чи то пак на воканді Адміністративно-Карного відділу, опинилася вчора справа пані Насті Круглобокої (з дому Полудрабок), що замешкала в бараці число 15, кімната 24, є замужня, хоч і тимчасово воєнна вдовиця, 25 років, не працююча, бо нема дурних робити, коли даром їсти дають.
Акт обвинувачення закидав їй постійне, злобне і зумисне засмічування бараку та важке пошкодження каналізаційної системи в місцях загального користування на 1-му поверсі 15-го бльоку.
Перший забрав слово бльоковий 15-го бараку, пан Консервович, що в зв’язку з своїм визначним становищем у таборовій гієрархії виступив на суді в ролі прокурора:
— Чиста розпука з цією жінкою! — ремствував пан Консервович. — Є в бараці і кошики на відпадки, є скриня на сміття, так ні! — вона вам навмисне кидає всяку нечисть крізь вікно та засмічує подвір’я! Підметуть сходи чи коридор, а велебна пані Круглобока мітлою — мах! мах! — і все сміття з кімнати повиганяє туди, де щойно заметено. Приберуть вмивальню, а велебна пані Круглобока — бух! — в одне коритце недоїджену горохов’янку, в друге — вчорашній капустняк, долівку захляпає помиями, і через п’ять хвилин так основно захарастить вмивальню, що й приступити туди годі!
— Ну, а ви, пані Круглобока, що на це все скажете? — питає обвинувачену начальник відділу, пан меценас Закарлючка.
— Сказати-то я можу багато! — відповіла обвинувачена, нітрохи не збентежена та не збита з пантелику. — Того, що мені ось тут, під серцем накипіло, я і за тиждень не переповіла б, а ви не переслухали б! Вас, пане меценас, та й хоч би і вас, пане бльоковий, на роботу до Німеччини не тягли, і ви в бавора чотирнадцять корів денно на доїли, тому німаки не сидять вам так глибоко в печінках, як мені! Ви — як собі хочете, але я своєї кривди ніколи їм не дарую та буду мститися за неї, де опаду і як зможу! Пане бльоковий! Ви на мене наскаржили, що я навмисне засмічую наш барак… Що правда, то не гріх, смітити, то я смічу, і далі буду смітити, та ви не полінуйтесь і спитайте мене вперед, навіщо і чому я так смічу?
— Ну, коли вже ваша ласка, то скажіть, навіщо і чому ви так смітите? — ввічливо просить обвинувачену пан меценас Закарлючка.
— Пане меценас, та й хоч би й ви, пане бльоковий, будьте певні одного: якби то наші люди, українці, робили порядки в бараці, я ніколи в світі не чинила б їм такої пакости. Але ж кожний знає, що в нас, в 15-му, миють, замітають та припрятують наймлені до того німці. То їм, гаспидам окаянним, я завдаю такого бобу! Замели чи помили раз — мийте вдруге, втретє і вдесяте, засмакуйте, по чому локоть кваші; ви то так любили ганяти людей до роботи, завжди — «льос» та й «льос», робіть тепер самі, хай вам шкура на долонях потріскає! Адже якась кара від Бога та людей, адже якась помста мусить впасти на вашу голову!
Пан меценас Закарлючка поправив на носі окуляри в роговій оправі та встромив вищезгаданий ніс поміж папери.
— Гм!.. Ну, гаразд… А розкажіть ще нам, як то ви помстилися на водопровідній рурі на першому поверсі?
— Проше пана меценаса, то було так: прийшов до нас якось-то мій наречений, пан Михась Дудка з 8-го бараку, що відсидів три роки в Бухенвальді, та й став розповідати, як там воно було… Як той нещасний народ мордували, собаками цькували та в кренаторіях живцем палили… Боже Ти мій! Як я всього того наслухалась, то така лють на тих німаків мене взяла, що якби котрий з них був попав мені тоді під руки, я очі йому видряпала б, глотку перегризла б!! Та потім міркую собі: ні, стривайте! Я помщуся інакше за народну кривду! Ввечері, як посутеніло, я збігла на подвір’я з конівчиною, набрала піску, шутровиння, замкнулася на ключ там, де цісар пішки ходить, та й усю руру аж до дна піском загатила… То ж то потім німаки біля неї намозолились! То ж то впрівали, то ж то ферфлюхтували, трохи не показились! Троє їх всеньку ніч не спали, а все дротами шпиртали та копирсались, поки тую установу не привели до ладу. Я