Гей — ррруп! підсадили мене хлопці, спасибі їм, на сідельце, Володя пустив мотор, я перехрестився, — тррррр!.. Господи, Твоя сила, як дремне анатемська техніка, хай вона провалиться, як рване — просто таки ракета, чи що!.. Аж повітря в ухах лящить! Тут був біля 5-го бльоку, глянь! — а вже й коло третього опинився, вже й кухню минув, вже й на поліцію завертає! Бачу — добре, сатана, їде, простісінько на мій бльок орієнтацію взяв, хоч і ніхто ним, по суті речі, не кермує. Правда, біля кухонного бараку якесь беззахисне собаченя під колесо попало і на крихіткому здоров’ї либонь чи не постраждало, а так, взагалі, обійшлось без пригод. Аж біля поліції все діло пішло шкереберть і настало повне розчарування! Тут саме замість круто повернути праворуч, моє чудо техніки просто у в’їзну браму як бахне! — так і поминай, як звали… Що сталося опісля, бийте мене, ріжте, — далебі не пригадую…
Тут зараз забрав слово командант таборової поліції, пан сотник Викрикайло, що виступив на суді в характері головного свідка обвинувачення:
— Пане, — каже, — я вам можу пригадати, що сталося опісля, коли ви вже в такому молодому віці хворієте на ступневий параліч мізкових клітин. У першій мірі ще раз підкреслюю та зазначую, що ви герцювали на мотоциклі в стані комплектної нетверезости і, замість тримати руки на кермі, ви тримали їх у кишенях, та ще собі й посвистували. А по-друге — ваш несамовитий рейд не збувся на тому, що ви роздушили Богу духа винну собачку, фокстерієрка, з чорною латкою на хвості, власність пана бльокового Консервовича! Крім того, ви ще вивернули догори дном скриню з сміттям число 2, налякали на смерть паню добродійку Язичинську, особу хвору на серце, і поломили на городі всі квіти, що їх наше українське жіноцтво щось з півтора місяця плекало та підливало. Ціле щастя в тому, що в’їзна брама в таборі була тоді закрита, а то хтозна, куди ви ще на тім моторі заїхали б та скільки біди-лиха накоїли б. Самозрозуміло, стукнувшись у повному розгоні об в’їзну браму, ви так себе влаштували, що мої хлопці ледве вас позбирали і в простиралі занесли в таборову лікарню. А ваше «чудо техніки», своїм порядком, пошкаматало на гамуз…
— І добре йому так, коли воно таке чудо! — гарячкувався обвинувачений. — Думав — справді найновіший винахід, крик епохи, а воно ось що… Замість на перший бльок — дідько його в браму втелющив… Трудно, не винен я в тому, світлий Суде, що новітня техніка ще й досі стоїть на такому низькому ступені…
Дивним дивом, Суд був зовсім протилежного погляду і всю вину приписав саме обвинуваченому, а не новітній техніці. І так за переступлення § 6-го, ст. 3-я, таборного правильника про внутрішній порядок та публічну безпеку підсудного Анатоля Костенка покарали 3-тижневим арештом з припиненням виконання кари до тієї пори, коли він вилікується з дошкульних ран, одержаних у катастрофі.
Ясновельможний пан швець
За горами та ріками, за мурами та за дротами стояв собі табір. А в таборі оцьому, дарма що замешкувала його щось понад тисячка переселенців, був усього-на-всього лише один швець! Ой, брешу, не так: був ще один шевських діл майстер, та, заслужившись немало в ділянці торгівлі коров'ячим м’ясивом, талановитий цей чолов’яга осягнув небавком титул магістра ветеринарії і таким чином геть відчихолився від чесного шкуродерського цеху. Та й був ще один недокінчений шевський термінатор, але той зразу обняв пост підначальника в харчовому магазині. Так що дійсний і безпосередній зв’язок з проблематикою дратви й копит затримав лише цей єдиний ремісник, що про нього ми згадали на вступі.
Ну і парсуна ж то була, цей наш ясновельможний пан швець! Куди там до нього рівнятись голові Таборової Управи, чи навіть і самому командантові Пожежної Сторожі, хоч який він нам завзятий та вусатий козарлюга вдався!
Та що й казати: я не знаю, чи де-небудь, коли-небудь і в якому-небудь уряді товпилась така велика черга народу, як перед нашою шевською майстернею. А скільки то мольби, скільки просьби треба було, щоб у майстерні з великої ласки підбили вам підметки, чи приліпили дурну прищіпку! А що вже до винагороди та всяких даяній, приношеній і тому подібних ребухів — то й шкода говорити!.. Ще зразу світла шевська канцелярія вдоволялась грішми й американськими цигарками, та лише з верблюдом на образку. Потім валюта раптом переіначилась, і в вас за роботу правили або свіженьке масло, або чоколяду. Та згодом нашому майстрові проїлись масло й чоколяда, і йому забаглося дактилів та мігдалів. А коли сприкрились дактилі та мігдали, він став вигадувати такі невидані витребеньки та забагав чогось такого, що його, може, і на світі немає. А нещасний, запроторений народ носив та й носив, пхав та й пхав, з-під землі добував, а затикав біді горло, бо мусів, бо хоч і кожний з нас прийшов босий на світ, то це ще доказ, що всі ми мусимо босоніж по світі ходити.