Все ж таки, виходячи з хати, відважився спитати його:
— Куди прикажете їхати, дорогий Голмсе? На станцію Вікторія?
— Ви вгадали, докторе, — з таємничою усмішкою відповів мій повелитель. — Якщо добрі духи триматимуть нашу сторону, а Скотленд Ярд не покиринить справи, ми розв’яжемо сьогодні загадку, не меншу від таємниці «Острова Божевільних». Коротко кажучи, я хочу нині заарештувати й віддати в руки прокуратора пана Юзефа Матуляка.
За яких десять хвилин маршу навпростець через поле ми були в шинку пана Матуляка. Пригадую собі, що якраз тоді всі гудки Городецького, Чернівецького Двірця, Залізничих Домів, Шпрехера і фабрики Меркурого відтрубіли полуднє.
В шинку ми не застали ані живого духа. Над шинквасом тикав стародавній дзиґар, а на мокрій циновій ляді жирували рої мух. Свіжовимита підлога посилана була трачинням, від якого розносився доволі приємний сосновий запах, багато приємніший від гнило-кислого задуху цілої, так сказати, трактієрні.
Пан Матуляк з’явився так несподівано, ніби видобувся з-під землі, а й справді він вийшов з підземелля, вірніше — з пивниці, до якої сходилося східцями в сінях, зараз коло входових дверей. Сховавши дебелі жмені на череві під брудним хвартухом, він стояв, розкрячившись, на порозі корчми і якось похмуро-підзорливо міряв очима пана Макса.
— Що?.. Ви вже назад? — забурчав непривітно.
— Ей, пане Матуляк, чи так вітається сталих гостей? — безжурно засміявся мій неоцінений пан інструктор. — Ну, кажу вам, якесь диво з вашим пивом: дуже смачне! Тільки прийшов додому, а вже горло пересохло і знову хочеться пити.
— До шинку дітей не водиться, — скоса глипнув на мене бувший оборонець міста Львова.
— Ох, не турбуйтесь, я не буду його розпиячувати! — урочисто заявив пан Макс. — Я хочу йому показати, як грати в більярд. Але наперед прошу мені дати одне велике, а цьому кавалерові лімоняду. Нап’єшся лімонядки, Михасю?
— Так, прошу пана інструктора.
Розуміється, я не мав зеленого поняття, звідки панові Максові прийшла фантазія вчити мене грати в більярд, так само не містилося мені в голові, як це він так розщедрився, що фундує мені лімонядку?
Тим часом мені ввесь час бриніла в ухах погроза мого неоціненого пана інструктора, що він хоче заарештувати нині пана Матуляка… То забило мені найгрубшого цвяха в голову! Гм!.. Він — і арештувати? Завіщо?
І, ніби, яким правом? І при чому тут я, нещасний раб Божий?.. Так метикуючи, я приглядався з-під ока панові Матулякові, як той стояв за шинквасом і наточував пиво. Так, тепер ще настирливіше кидалася в вічі його подібність до нашого пана майстра.
Вуса, наприклад, безумовно такі самі, підстрижені й закручені «по-австріяцьки», так само голова ззаду «підтесана» на ту саму манеру, як підстригався пан майстер, хоч, звичайно, в пана майстра світилася на тімені більша лисина. Що ж до самої, як казали у Львові, фаціяти, то помічалась деяка різниця в носі, в роті і в широких, наче в бульдога, щелепах. Очі в пана Матуляка ніби заплили топленим маслом або смальцем і блискали час від часу злими вогниками, зокрема тоді, коли зустрічались з поглядом пана Макса…
Тут прошибла мою голову несподівана гадка: а може, той Матуляк — це замаскований, захований під хвартух шинкаря злочинець, душогуб, що вдень торгує пивом, а по ночах душить людей?.. І вже моя уява стала гарячково шукати подібности пана Матуляка до котрогось з ґалерії славних убивців Конана Дойля, та в тій хвилині пан Макс штурхнув мене ліктем і шепнув:
— Не витріщайся так на нього, чуєш?!
Саме тоді наблизився до нашого столика пан Матуляк і, змахнувши з нього хвартухом череду мух, з лоскотом поставив вухату гальбу пива панові Максові, а мені — червону лімоняду з фірми «Здоровля». При тому так якось страшно глипнув на мене своїми масляними очима, аж мене зморозило!
— Двадцять грошів каса! — пробубонів і наставив руку, як лопату.
Пан Макс розплатився і ввічливо, занадто ввічливо посміхаючись, попросив ще в нього сірничка, але Матуляк пустив коло вуха цю ґречну просьбу і, тріснувши дверима, вийшов з ресторану.
— Докторе Ватсоне, — сказав тоді пан Макс, потягнувши смачно лик пива, — дозвольте, що я виставлю ще на одну пробу ваш блискучий змисл обсервації: чи ви, може, запримітили щось особливе в тому менті, як той черевань виходив?
— Ні, дорогий Голмсе. Здається, нічого надзвичайного не трапилось?
— Гм, нічого, кажете… А як було з руками пана Матуляка? Де він тримав руки, не пригадуєте?
— Руки?.. Одну руку поклав отак, на клямку, а другу…