Репортер «Вечірньої Ґазети» зробив із нього просто-напросто генія поліційного куншту, в порівнянні з яким усякі там Пінкертони чи Шерлоки Голмси були смішними нулями. Барвисто, драматично та інтриґуюче розписувався той панок, як то пан Коґут з самого початку мав сильне підозріння, що в справу зникнення пана майстра замішані темні сили, що тут пахне трупом; як він зразу взяв собі на зуб Матуляка, як стежив за ним вдень і вночі, як майстерно обмотав його сітями, аж злочинець, і не пікнувши, сам попався в наставлені сильця, зрадив свій нікчемний злочин!
До речі, «Вечірня Ґазета» ніби якось і призабула титулувати пана Матуляка бувшим леґіоністом і оборонцем Львова, нагородженим хрестом хоробрости, натомість не жалувала йому тепер таких компліментів, як «холоднокровний, безсердечний звір», «гидкий екземпляр морального занепаду людини» і так далі.
На слідстві Матуляк признався в усьому і виспівав усе дочиста. Події того трагічного вечора з четверга на п’ятницю розгорнулись, зрештою, достеменно так, як їх «дедуктивно» передбачив мій неоцінений пан інструктор…
Пан майстер, очевидячки, не втопився в калабані, а щасливо з неї видряпався і став блукати по картопляному полі. Може, десь в якомусь сухому закапелку і продрімався трохи. Була дванадцята година, пора духів, і пан Матуляк уже замикав корчму, як нараз у двері закалатав потопельник. Був мокрий, як хлющ, заталапаний, вимазаний глиною і грязюкою від голови до п’ят, а до того напівпритомний. Цокотів зубами (штучними) і просився: «Впусти, брате, дай обігрітися, бо гину!»
Матуляк, рад-не-рад, впустив сталого клієнта, поскидав із нього мокре шмаття, дав одягнутися в своє, сухе, а потім закропив його двома «моцними» та гарячим чаєм з араком. Але пан майстер, засмакувавши араку, дістав нараз ґуст розпочати бенкетування наново — вже на рахунок святої п’ятниці. А Матуляк не мав найменшої охоти воловодитись коло старого пияка, бо збирався йти в стебло, а до того ж він знав, що майструньо не має при душі ані копійки грошей.
— Але я маю виграний льос! — похвалився, мабуть, «на вар'ята» і вдарився кулаком у груди пан майстер. — Іди, каналіє, подивися до портфеля, скільки я нині варт!
Згадка про виграний льос насторожила шинкаря. Він пошниряв у мокрому майстровому шматтю, витягнув портфель, в якому справді знайшов льос номер 117–705 та й патент Шевського Цеху з фотографією пана майстра. Кинув оком на число льоса, заглянув до табельки виграшів у ґазеті — до чорта лисого! — дійсно, на цей льос впала тисячка злотих! Маєток, одним словом!
В голові пана Матуляка вмить зродився злочинний плян… Сховав портфеля до своєї кишені, а дрімаючому над шинквасом майстрові поставив зараз щедрою рукою півлітра оковитки. Як старосвітський дзиґар на стіні відкукав першу годину, пан майстер був готовий. Шинкар взяв його на плечі, мов околіт, і разом із мокрою одежиною затаскав до комірки з дровами і вугіллям. Потім замкнув шинок, погасив світло і в темряві ночі став гарячково розвивати дальшу стратегію.
Перша його думка була, користаючи з темної ночі і завірюхи в природі, занести старого назад до калабані і втопити вже на фест. Та цей плян був фактично безглуздий: як витягнуть трупа, а не знайдуть при ньому льоса і патенту, то зараз виникне підозріння, що папери хтось вкрав чи пограбував, а пана майстра втопив. Якби це вийшло на яву завтра рано, тоді може виринути інша неприємність — важко буде видобути гроші з колектури, яку поліція може перестерегти, що льос такий-то і такий пропав, а його правний посідач не живе.
Пан Матуляк постановив діяти за іншим пляном… Так щасливо для нього склалося, і це він зразу спостеріг на знімці, що з вигляду він досить подібний до пана майстра. Вранці ще раз напоїв потопельника до безтями, замкнув його на чотири спусти в комірчині і пішов до фризієра. Підтесав собі потилицю, підстриг вуси на цісарсько-королівську австріяцьку манеру, приподібнився до пана майстра і в годині 9.30 був одним із перших щасливців, які з’явились в конторі пп. Шаца і Хаєса по свої виграші.
Треба тут сказати, що й колектура мала тоді щасливий день — маса виграшів упали на льоси, закуплені якраз у ній, і натовп народу був такий, що пан Матуляк відносно легко і без великої тяганини дістав «свою» тисячку, хоч, правда, й не цілу, бо трохи відтягнули на різні драчки. Так чи так, за годину він був уже вдома, на своїй стійці за шинквасом, ніби й нічого не сталося. Гроші сховав у тій самій комірці, де лежав безпритомний майстер, під вугіллям. Шевський патент знову всунув до майстрового портфеля, а його самого переодягнув назад у його власне, все ще мокре шмаття.