По процесі їхні шляхи нібито розійшлися: пан Макс перекочував до Львова і записався потім на право, а Славко, замінивши революцію на реверенду, дістався на теологію в Станиславові, підписавши целібат, чим безмежно здивував багато красних панянок, а таки найбільше свою наречену.
Все ж таки з моїм паном інструктором і далі не зривав зв’язків, скажу вам по секрету — організаційних…
Славко приїхав до Львова вечірним «шнельцуґом» і, як старий конспіратор, передбачливо вискочив із нього на Персенківці, а потім шкарпами, пішечком, приманджав до нас на Церковну вулицю.
Було вже коло півночі. Наша господиня пані Евдокія вирвалась з Морфеєвих обіймів, щоб пригріти гостеві вечерю, надягнувши для тієї вийняткової оказії бархатовий шляфрок на нічну сорочку, на знак особливої пошани для осіб духовного стану.
Вже старий батько Гоголь розписувався про те, що київські богослови були найбільш прожорливі з усього чесного бурсацтва. Але я переконався, що й станиславівські не відступали ні на крок від віками освячених традицій. Гість зі Станиславова перехристився, змовив коротку молитву і вмліока змолотив з полумиска два вепрові котлети, гей капелюхи, проковтнувши при цьому «салятирку» салати з яйцями натвердо і сметаною.
Пані Евдокія раз у раз досипала йому присмажених картопель, а гість не противився, побожно похитував головою і мовив за кожним разом: «Хай Бог прийме».
Мій неоцінений пан інструктор не перешкоджав другові в концерті, нічого йому не казав і ні про що не розпитував, втім і сам дістав коло нього апетиту і змотлошив ще одну вечерю.
Аж після цих подвигів обидва приятелі перейшли з кухні до покою на конференцію. Богослов дав себе легко, без вагання, спокусити панові Максові і за його намовою закурив цигарку, роздягся і розлігся на моєму складаному ліжку. Пан Макс розкинув свої тілеса на «недокінченій симфонії», а мені було сказано йти спати на сіннику на підлозі.
Але я, розуміється, довго не міг заснути, слухав, що ці два достойники говорили.
— Отже, слухай, єґомостю, — сказав мій неоцінений пан інструктор, — я тобі покоротці зреферую, в якій ситуації ми знаходимось. Насамперед реєстр випадків: коломийка почалася, як звичайно, після панахиди в святому Юрі, цим разом за Карпатську Україну. По панахиді наші сформували імпозантний похід вісімками вділ вулицею Міцкевича. Чоло походу було під універком, а хвіст на площі Юра, ти собі уяви!
— Ов, то була купа народу! — зауважив гість.
— Так, коло п’яти тисяч, як каже наша пропаґанда. Похід, з відповідними бойовими співами, як «Смерть ляхам, смерть!» та з вигуками на адресу «двох братанків» докотився до вулиці Легіонів. Тут на нас вдарили сконцентровано хатраки, піша й кінна поліція. Перші балабухи посипались, очевидно, на нашого брата. Дехто таки добре обірвав, наприклад колежка Перун, але той уже має таке сакраментське щастя, що завжди нахапає за десятьох.
— Намолотний хлоп?
— Так, але й сам добре парить, будь спокійний. Коло кіна «Оаза» трохи не перевернув поліцая разом із шаблею і кобилою. Ну, на Легіонів похід нам розбили, порозганяли братство на всі вітри, забльокували Вали, але група хлопців таки продерлася під мадярський консулят і, згідно з наказом, повибивала там вікна. Словом, нароблено шуму-крику на цілий Львів.
— Я сказав би — на всю Галилею.
— Тим краще. Поляки були зразу застрелені й приголомшені нашою акцією, потім почали казитися. На другий день «Слово Польське» привітало нас скаженою лайкою, і це, так мені здається, був знак до контратаки. Корпоранти зробили на універку масовий вєц, повикидали наших з викладів, а потім вийшли на вулицю. Полетіло каміння і петарди на «Фортуну» при вулиці Льва Сапіги і на «Маслосоюз» при Городецькій. Дві панночки попарені бензиною, одну забрали до Лічниці. Та це тільки початок. Організується масакра на широку скалю. Запляновано дальше гаратання шиб у крамницях «Маслосоюзу», наступ на «Просвіту», «Новий Час», Академічний Дім і так далі.
— А що ж на те поліція?
— Ха-ха! Сміх на залі. Поліція струже варіята і вдає, що нічого не бачить. Розуміється, наші не засипляють справи і в поспішному порядку готовлять відсіч, сиріч самооборону. В Акадбуді вже діє наш генеральний штаб, що керуватиме оборонною акцією і стоїть в контакті з усіма загроженими погромом установами, постачає їм інструкції і вказівки. Установи чи фірми, які мають обмаль власного бойового активу, мусимо підтримати штурмовими бриґадами, які вже організуються.