К р а м а р (входить, у полотняній військовій блюзі, з палицею, кульгає на праву ногу). Дай Боже добрий вечір!
Г р и ц ь. Дай Боже здоровля!
К р а м а р. Га, Господи Боже!.. (Вітається з присутніми, сідає біля касієра і мовчки дивиться на стелю).
К а с і є р (по хвилі). А… апчіхх!..
С п р а в н и к. На здоровлячко, писуню…
К а с і є р. Дякую, любцю.
К р а м а р. Ви, може, до мене щось казали?
К а с і є р. Ні, ні, любцю.
К р а м а р. Га, Господи Боже!.. (По хвилі). Щось знов на дворі хмариться…
Г р и ц ь. Ага…
К р а м а р. А так вже в полуднє було прояснилося…
С п р а в н и к. Ага…
К р а м а р. Мабуть, таки знов схоче дощ падати…
К а с і є р. Ага…
К р а м а р. Ну, як буде дуже злива, то він, певно, не приїде…
С п р а в н и к і К а с і є р (один наперед другого). Як то? Чому не приїде?!
К р а м а р. Га, Господи Боже! Я не кажу… я не знаю… але може, той… Буде боятися дощу, або як…
Г р и ц ь. Гм! Та що такому дощ?.. Сяде собі в вагоні, візьме газету в руки, та й їде…
К р а м а р. Га, Господи Боже! Та най собі їде… Я що? Я нічого… Вкрасти’м — не вкрав, зрабувати — не зрабував, ошукати — не ошукав, знищити — не знищив, ой-ой, Господи Боже! Я не боюся!..
К а с і є р (прихапцем). Ну, любцю, або я що?..
С п р а в н и к (за ним). Ну, писуню, або я як?..
Г р и ц ь. Люди добрі, чого ви такі? Як все є в порядку, то ніхто не має чого боятися.
С п р а в н и к (задивився, на стелю). Ба!..
К а с і є р (також) Гм!..
К р а м а р (схилив голову на груди). Ой, Господи Боже…
(Хвиля мовчанки).
С п р а в н и к (до Гриця, дуже осторожно). Чуєте, сусідо, а якби… знаєте, я тільки так питаюся… якби так вийшла та манька, то… хто за це відповідає?…
Г р и ц ь. Гм!.. Або я знаю… Та воно кожний з нас може відповідати, залежить, хто провинився… Коли, приміром, крамар…
К а с і є р (підхоплює). О, так, так, любцю! Головна річ — крамар!..
К р а м а р (зривається з лави). Га, Господи Боже! Або крамар що? Злодій, чи шахрай, чи рабівник, га?
К а с і є р. Любцю, я вам того не кажу. Але, як ви би, наприклад, потягнули з шухляди пару золотих, чи якийсь товар, то я за це ніколи в світі не можу відповідати!
К р а м а р (заломав руки). Га, Господи Боже! Або ж ви виділи., щоби я вже колись щось потягнув?!
К а с і є р (дивиться в землю). Що ж, любцю?.. Видіти, не видів, але чути, то таки чув.
К р а м а р (кричить). Що?! Ви чули? То замало, що ви чули! Поставте мені свідків!
Г р и ц ь. Дайте спокій, Гнате… Та що там!.. Десь ви такі…
К р а м а р (підіймає руки до стелі). Ой, Господи Боже! Та як? Та ж то напасть в живі очі!.. (Сіпає Гриця за рукав). Чуєте? Він каже, що він чув!.. Але я на власні очі бачив, як він ще по Новім році взяв з каси п’ятдесят золотих і дотепер не віддав!
К а с і є р (з повагою). Я, любцю, позичив.
К р а м а р (знов сіпає Гриця). О, о, чуєте?.. Він позичив…
К а с і є р. Ще раз кажу, любцю: позичив і віддам!
С п р а в н и к (подрапався за вухом). Ба!.. Кажете, писуню, що ви позичили…
К а с і є р (твердо). І віддам.
С п р а в н и к. І віддасте… То дуже красно, нема що казати. Але бачите, писуню, то є справа така: ані ви тоді про це нікому нічого не сказали, то раз, а друге, чому ви ще дотепер тих п’ятдесят золотих не віддали? В кооперативі, писуню, нема ґрейцара, хоч гинь, ну, соли нема за що купити, а ви собі так во, якось…
К а с і є р (видивився на справника і поволі підноситься з лави). А вас, любцю, що то обходить, га? Дивіть, який рихтельний! Я навіть не знав, що ви такі рихтельні!.. А чому ви, любцю, ніколи не берете товару в Союзі, тільки все (числить на пальцях): сіль у Файґля, нафту в Гісера, шмір у Боруха, мармоляду в Штарка…
С п р а в н и к (видивився на касієра і поволі встає з лави). А вас то, писуню, що обходить, га?
Г р и ц ь (заспокоює обох). Сусіди, та що це ви?.. Дайте спокій. Сідайте, не кричіть, не сіпайтеся, бо нема чого.
Справник, касієр і крамар з-під лоба зиркають на себе і поволі садовляться знов за стіл. Хвиля мовчанки).