А ґ і т а т о р (метушиться поміж людьми). Оплески! Оплески! Всім вставати! Всім вставати!
В залі знову метушня, оплески й оклики «ура!».
К о л т у н. Хай живе наш батько Сталін!
1 - й с е л я н и н (тихо). Та най жиє, най го шляк трафить.
2 - й с е л я н и н. Най жере, най, най уже раз нажереться, то, може, го скоріше розтріскає.
С е л я н к а. Гай, татунцю небесний, і ти собі сидиш там, угорі, і на те все дивишся і нічого не кажеш!..
П е й с а т и й (до Пирога). Ну, старічок, сейчас твайо виступлєніє.
П и р і г. Га? Як кажете?
С в и н е н к о. Тепер ваша очередь говорити.
П и р і г. Ой, так, так. Всюди та очередь. Гм! А що ж я буду говорити?
С в и н е н к о. А ми ж вам, та ска-ать, на бумажці все точно списали.
П и р і г (б’єруками по полах). На бумажці… От тобі і на! А я в тоту бумажку оце щойно скрутив решту махорки і скурив…
П е й с а т и й. Ех, дурак ти, дурак! Какой же ти дурак, понімаєш.
П и р і г. От тобі і на! Дурак… А нащо ж ви такого дурака всюденінька возили і за нього платили?
П е й с а т и й. Ну, нічево. Будеш говорити, що у нас всього много, понімаєш? І що всьо харашо. Понял?
П и р і г. От тобі й на! А чому ж би не понял?..
П е й с а т и й. Ну, вот. Так давай.
П и р і г (нерішуче виступає наперед). Слава Ісусу Христу!
Г о л о с з з а л і. Слава навіки.
П и р і г. Га, що ж. Як уже на таке пішло, то я скажу: там всього много і всьо харашо.
Г о л о с з з а л і. Де?
П и р і г. От тобі й на! Як то — де? Та же в Росії. Там, де нас возили. Ти собі гадаєш один з другим, що там люди ходять голі-босі?.. Неправда. Що рихт, то рихт. Що босі ходять, того не перечу, але так — цілком голого я там нікого не бачив.
П е й с а т и й. Іван Никитовіч! Ізвінітє… А в Києві ви були?
П и р і г. От тобі й на! Конечно, що був.
С в и н е н к о. І що ж ви там, та ска-ать, бачили?
П и р і г. Та що? Завезли нас до одної церкви, а там жид гейби за старшого брата, гейби за паламаря…
П е й с а т и й. Што такоє? Какой — «жид»?!
П и р і г. Вибачайте: єврей, єврей.
П е й с а т и й. Ну, вот.
П и р і г. Отож, кажу, завезли нас до одної церкви, а той єврей, що то, ніби, за старшого брата, ніби — за паламаря, що то нас всюди впроваджував, каже, що тут — мазей. А я сам бачу, що бреше, що то церква — не мазей, бо ж християнин — не кальвін, розуміє річ. Клякнув я собі отак коло одного вівтаря, та не встиг ще змовити «Помилуй м’я, Боже, по ялиці милости твоєй…», як тут кажуть: вставай!..
П е й с а т и й. Довольно, довольно!.. А скажіте — вот город етот самий вам понравілся?
П и р і г. От тобі й на! Конечно.
С в и н е н к о. А вулиці які в Києві, хороші?
П и р і г. Ну, вулиці широкі, що рихт, то рихт. Там вам такою, скажім, вулицею чотири танки поруч себе їдуть, а краями то ще є місце, куди жиди спацерують…
П е й с а т и й. Што ви?… Какіє — жиди?!
П и р і г. Вибачайте: євреї, євреї.
П е й с а т и й. Ну, вот. А скажіте, Іван Никитовіч, сільная і могучая наша красна армія, што лі?
П и р і г. Ум!.. Що могуча, то могуча. Та то така моцна армія! Її ніхто в світі не зачіпить.
П е й с а т и й. А якби враг напав на наш Совецький Союз…
П и р і г. Товаришу! Не нападе! Присяй Богу — не нападе!
П е й с а т и й. А почему?
П и р і г. А потому, що боїться. Та то така армія, що ну!
П е й с а т и й. Вот харашо, Іван Никитовіч. Продолжай.
П и р і г. Ви собі, може, гадаєте, що по колгоспах люди гинуть з голоду? Неправда, людоньки, неправда. Може, колись і гинули, а тепер вже не гинуть. В колгоспі всього доволі і все харашо.