П о е т. Що — кóпати?
М о л о д е ц ь к и й. Як то що? М’яч, футбол!
П о е т (махає нетерпляче рукою). Е!..
М о л о д е ц ь к и й. Мой, мой, то не таке дуже «е». Саме трапляється тобі нагода. Бачиш — той Бас є директором української фабрики батогів, а водночас — головою спортового клюбу «Хуртовина». Його фабрика — це притулок для всіх футболістів, боксерів, наколесників і подібної братії. Хлопи цілими днями нічого не роблять, а гроші беруть.
П о е т. Ну, але я не є ні боксер, ні футболіст…
М о л о д е ц ь к и й. Ґеню, а може б, ти так попробував трохи… кóпати? Або хоч їздити на колесі?
П о е т. Ех, дай мені спокій!
М о л о д е ц ь к и й. Я собі пригадую, що колись, в п’ятій гімназійній, ти досить добре грав на воротах?
П о е т. Я? На воротах?.. Сниться тобі щось…
М о л о д е ц ь к и й (подразнений). Мені ніколи нічого не сниться, бо я зовсім тверезо дивлюся на світ. Не живу в країні фантазій і не літаю Бояном віщим попід облаками, так, як ти. Мой, з тим фантом далеко не заїдеш. Сьогодні життя важке, «треба бути твердим і впертим», як свиня, треба ліктями протискатися крізь нього. Ти дивись на мене: маю закінчені правничі студії, дали мені звання маґістра, але я на все це начхав. Я волю щось конкретне. Прошу — маю свою молочарню. Волію продавати бринзу, як бити бринзу за 200 злотих в місяць, на якійсь паршивій посаді. Але то треба закотити рукави і працювати. Я знаю, що це дуже щипає за серце, як ти напишеш, наприклад: «Піду каміння лупати, буду ялиці рубати»… Але спробуй до цього взятися!
П о е т. А що ж, то така велика штука?
М о л о д е ц ь к и й. Більша, як тобі здається. Бачиш, слово чести даю, ми вже така дідівська нація: у нас що крок, то або поет, або мученик, або революціонер, як то десь в ґазеті писало. А нам треба добрих спеціялістів, добрих купців, добрих ремісників, промисловців, фабрикантів, людей рухливих, підприємливих, з ініціятивою, бо лише тоді зможемо розростися в повнокровну націю; а так, то скапцаніємо начисто, присяй Богу!
П о е т. Е, що тут говорити… Та нам усього треба: своїх купців, своїх шевців, своїх міліонерів, своїх винахідників, своїх філософів… А щодо наших поетів, то не думай собі, що вони вже зовсім не здібні до практичного життя. Не бійся, біда всього навчить! От, я сам маю закінчений 2-літній кооперативний курс, але на біса він мені здався? Панів спортсменів — у нас розхапують, а наш брат у кожного за помело.
М о л о д е ц ь к и й. Ну, бачиш, такий тепер світ настав. Колись, за часів «Молодої Музи», коли поети носили довге волосся і широкі чорні бинди під бородою, тоді їх розхапували, тепер — спортсменів розхапують, а колись прийде час, що будуть, наприклад, молочарів розхапувати, і так в колісце. Бо люди, як діти: завжди хочуть мати свіжу розвагу.
П о е т. Слухай, Славку, я не є противник спорту, я вповні розумію його виховне значення для нашої нації. Така, скажім, Німеччина… а втім — я на тому добре не знаюся… Все ж таки вже старинні греки казали: «в здоровому тілі — здорова душа». Я навіть написав один вірш під заголовком «Ода до дискоболя». Можу тобі прочитати… (витягає жмут своїх поезій).
М о л о д е ц ь к и й (з острахом). Ні, ні, бійся Бога, роби все, що хочеш, тільки ти не читай мені своїх поезій! Я вірю, що вони ґеніальні, отже — навіщо читати?
П о е т. Бо все ж я таки думаю, що майбутні покоління не будуть міряти нашої культури кількістю зістрілених «голів», лише кількістю виданих книжок.
М о л о д е ц ь к и й. Напевно! Напевно! (помітив когось у дверях). Важаннячко, пане докторе, слуга понижений!
К л і щ и к. Добридень, добридень. Е… пане маґістер, був тут, може, пан директор Бас?
М о л о д е ц ь к и й. Перед хвилиною вийшов, пане докторе. Питався за вами, шукав вас. Прошу, що подати, молочко, сметанку? Свіжа, добра, пишна сметанка.
К л і щ и к. Е… дякую, сметанку попрошу… Шукав за мною?.. Ну, от: я за ним шукаю, а він за мною шукає, і ми так взаємно шукаємо себе…
М о л о д е ц ь к и й. Раз сметанка, прошу! Свіжа, добра, вітамінова. Так, пане докторе, пан директор шукав за вами, випитував про вас і був, як звичайно, дуже стурбований клюбними справами. Казав, що ви повинні були сьогодні одержати якусь важливу телеграму.
К л і щ и к (перестає пити). Е… як, прошу? Я повинен був дістати телеграму? Е… це виключене, пане маґістер, то, власне, пан директор повинен був її одержати. Це непорозуміння, я то мушу зараз вияснити. Е… айн момент! Куди тепер пішов пан директор?