М о л о д е ц ь к и й. В цій порі він завжди заглядає до фабрики.
К л і щ и к. А, так, так, слушно. Е… я плачу?
І р к а (входить, в купелевому плащі, з парасолькою). Добридень!
М о л о д е ц ь к и й (улесливо). А, цілую ручки, панно Ірусю, вітаємо, вітаємо!
К л і щ и к (теж помітно оживлений). Е… це ти, Іро? (Цілує її в руку).
І р к а. Юрку, навчися вже раз, що на курорті не слід цілувати пань у руку. Але добре, що ти є із своїм апаратом. Знаменито! Підемо зараз у двійку на Гук, зробиш мені знимку на тому скельному зломі, що його звідкись учора вода принесла.
К л і щ и к. Е… коли, бачиш… А тобі дуже спішно з тою знимкою?
І р к а. Авжеж, що так. Потім вода втече, і все пропало.
К л і щ и к. Я думаю, що вона за десять хвилин ще не втече.
І р к а. Нічого мене не обходить, що ти думаєш. Ходи зараз на Гук! (Тягне його за руку).
К л і щ и к. Е… Іро, айн момент! Пробач мені, але я мушу зараз бачитися з татком в дуже важній справі.
І р к а (глумливо). В дуже важній справі… Мабуть, знову міняєте або купуєте якесь «крило» або «поміч»?
К л і щ и к. Е… правого лучника, правого лучника!
І р к а. Чи я не кажу? Ну, й дібралися ви обидва з татком, як сіамські брати. Боже, це ж справді треба мати не всіх вдома, щоб так цілими днями нічим більше не цікавитись, тільки спортом.
К л і щ и к. Іро, я лише на хвилину!
М о л о д е ц ь к и й (прискакує до Ірки). Ірусю, дозвольте мені служити вам моєю «Ляйкою». Першокласний апарат, слово чести даю. Я щойно вчора заложив новий фільм. На сонці — вийдете божесько, прекрасно!
І р к а. Що ви кажете?
К л і щ и к. Іро, я… я… лише…
М о л о д е ц ь к и й (в захопленні). Ірусю, ви будете на тій скалі подібні до Венери, що вийшла з морської піни і чарівною Киркою розложилася принадно на скельному зломі. А довкруги вас шумітимуть грізно спінені хвилі із срібними гривами, але ви не лякайтесь. Бо біля вас буде хтось, готовий кожної хвилини скочити за вами у самий вир, пірнути в безодню. (Помітив, що Ірка приглядається до поета). А, панно Ірусю, дозвольте, ось мій товариш із шкільної лавки, поет, творець, завдаток на генія, прийшов сюди, в наші гори, шукати натхнення на лоні природи.
П о е т (знесмілений, схопився з крісла). Я… я…
І р к а (подає йому руку). Ах, ви приїхали сюди за натхненням?
П о е т Так… Ні… Я, властиво…
К л і щ и к. Іро, пробач, я лише на момент! (Вибігає).
М о л о д е ц ь к и й. Ірусю, вже йдемо, я лише скочу нагору по апарат! (Побіг до себе на поверх).
І р к а. Ви надовго вибрались у наші гори?
П о е т (заїкуючись). Я ще не знаю… Це залежить…
І р к а. Ага! Це від чогось залежить?
П о е т. Так… саме… (Розводить безпорадно руками).
І р к а (сміється). Цікавий народ, ті поети.
П о е т. Чому?
І р к а. Одні бувають занадто сміливі, тобто нахабні, а другі — зовсім несмілі, такі… не хочу казати які, бо це також не комплімент.
П о е т. Гм… Ви так добре знаєте поетів?
І р к а. Трохи… Але більше — з їхніх творів. Признаюся щиро і б’юся в груди, що про вас я ще дуже мало знаю…
П о е т. Так… Я не зачислююся до тих, найбільше знаних… Я друкував дещо у журналах… от так собі…
І р к а. Певно під псевдонімом.
П о е т (поквапно). Так, так, під псевдонімом.
І р к а. Не питаю під яким, бо може це ваша тайна. Ах, вибачте! Я така розтріпана, що і не дочула, яке ваше правдиве прізвище?
М о л о д е ц ь к и й (біжучи вниз по сходах, вже без халата, з апаратом). Ірусю, ми готові! Служу вам цілою своєю особою і цілою фільмовою стрічкою!
І р к а (до поета). А може, ви з нами підете, пане… пане…
М о л о д е ц ь к и й. Євген, Євген. Євгеній. Вже само ім’я каже, що не пересічна людина.
П о е т. Я?.. Я знаю…
М о л о д е ц ь к и й. Ти, раджу тобі, краще не йди. Ти втомлений, невиспаний, йди собі до мене нагору і переспися, так буде найкраще, слово чести даю. (До Ірки). Подумайте — сарака цілий тиждень тюпав пішки зі Львова в гори! Але це все для нації. (Бере Ірку під руку). Ірусечко, скарбе мій, тепер я полину з вами і на край світу!