М о л о д е ц ь к и й (до поета). Мой, тепер або ніколи! (До Баса). Пане директоре…
Б а с. Веґ, веґ, мені з грища з вашим молочком і сметаною! Геть, щезайте мені з очей! Правий лучник! Де я тепер візьму правого лучника?.. Кліщику, чого стоїш, як мумія фараонська, ну, говори щось, ну, кажи щось!
К л і щ и к. Е… пане директоре…
Б а с. Мовчати! Я тебе не знаю! Я з тобою не говорю!
М о л о д е ц ь к и й. Пробачте, пане директоре, на хвилиночку. Я маю для вас…
Б а с (вхопив його за горло). Що ви для мене маєте? Кажіть зараз, говоріть, бо вас замордую.
М о л о д е ц ь к и й. Несподіванку, пане директоре.
Б а с. Що? Несподіванку? Геть мені з грища з несподіванками! Мені треба правого лучника, а не вашої несподіванки. Закрутіть це радіо до лиха!
М о л о д е ц ь к и й. Моя несподіванка — це ваш правий лучник.
Б а с (остовпів). Що, що, що?
К л і щ и к. Е… що ви сказали, пане маґістер?
М о л о д е ц ь к и й (випихає поета наперед). Пане директоре. пане докторе, маю велику честь представити вам мого старого шкільного друга, пана Євгена Скакуна зі Львова.
Б а с. Що? (Закам’янів). Що, що, що? (Стоїть, як укопаний, потім кидається поетові на шию). Герр Ґот, мій правий лучник, мій Скакун, Скакунець, Скакунчик! Слава ж тобі великий Боже, ми врятовані, ми не лежимо, ми стоїмо, ми виграли змагання, ми здобули мистецтво і срібний кубок! Мій правий лучник, моя зоря, моя надія, король стрільців, йой, коханий хлопче, я не видержу довше, я тебе задушу з радости, я тебе розцілую. Кліщик, я його розцілую! (Цілує поета).
К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре.
Б а с. Маґістер! Пустіть це ваше радіо, наставте щось веселе!
М о л о д е ц ь к и й. Слухаю, пане директоре. Раз — весела музика!
П о е т (здавленим голосом). Скакун називаюся… я…
Б а с (просльозивсь). Добре, сину, добре, Скакун, Скакунець, Скакунчик, енфан терібль, чудесна дитина, ясна зірка на футбольному обрії, гордощі і слава українського спорту! Мій коханий хлопче, я вдруге на світ народився, як тебе побачив. Ах ти, дорогий гільтаю, але ж ти мені сьогодні жовчі напсував, але ж ти мені страху нагнав. Де ж ти досі пропадав, де ти дівався?
П о е т. Я… саме…
М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, Ґеньо хотів вам зробити несподіванку, ну і так трохи для скріплення м'язів вибрався пішки в гори, зі Львова просто сюди, а у Львові думали, що він пропав, — непорозумінн, пане директоре, ха-ха-ха.
Б а с (регоче). Ха-ха-ха!.. Несподіванка, що? Непорозуміння, що? Ха-ха-ха! Помішання язиків, що? Славно, славно, хлопче, бравий з тебе молодець, спортсмен із крови-кости! Для тренінґу цілий тиждень бив ногами в гори. То люблю! То розумію! Ну, слава ж тобі Боже, мистецтво маємо в кишені, що, Кліщик?
К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. (Подає поетові руку). Кліщик називаюся, дуже мені приємно вас пізнати, хоч ви до себе, е… трохи неподібні. Бо як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
М о л о д е ц ь к и й. Докторцю любий, та як же це, та ж я знаю Ґеня від шкільної лавки. Пхі!.. Ґеня Скакуна я не знав би! Він уже в п’ятій ґімназійній грав на правому лучнику.
Б а с. Герр Ґот, то ви ходили до ґімназії? То ви інтелігент?.. Ну, то гірше, то гірше!.. А мені здавалося, що ви такий свій хлоп, такий Ясьо з Замарстинова з квасним зубом, хо-хо-хо! Таких розбийголов я люблю, бо ці студенти-академіки — вони зам’які, заделікатні. Мой, а у нас грається гостро, з кістками ніхто не панькається, гак-не-гак, нога не нога, щоб тільки суддя не бачив. Але ми вже вас тут відповідно перевиховаємо, ми вас навчимо косити так, по-нашому, як на провінції, хо-хо-хо. Тільки — тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ!
П о е т (до Молодецького). Слухай, я вже довше не видержу.
М о л о д е ц ь к и й. Тихо! Мусиш! (До Баса). Пане директоре, Ґеньо є тепер у знаменитій формі, він і без тренінґу доказуватиме чудеса на грищі.
Б а с. О, ні, ні, ні, маґіструню, вже ви мене, старого лиса, не будеие вчити, я вже на тім свої зуби з’їв. Змагун без тренінґу — як риба без води. (До поета). Мій коханий хлопче, та ж ви самі це дуже добре знаєте, вам не треба цього говорити. Я тільки раз у житті мав щастя бачити вас на змаганнях, тоді, проти «Сяну», пригадуєте собі? Тоді, як ви розбили двох змагунів, а одного, змасакрованого, забрало швидке поготівля?..
П о е т. Хто? Я розбив?..
М о л о д е ц ь к и й. Ти, ти, Ґеню, хіба ж ти собі не пригадуєш?