Ліворуч сцени ведуть двері до кабінету директора. На них табличка: «Дирекція» і «Управа C. К. «Хуртовина». Скрізь по стінах кімнати порозвішувані написи: «Час — то гроші», «Не займати часу працюючим», «Полагодь справу і прощай», «Із службовиками говорити не вільно» і т. д.
За сценою роздається фабричний гудок.
С п о р т с м е н и (припинюють свої зайняття). Файрант! Полуднє!
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь (що виступав як суддя). Увага! Позір! Ставай в ряд! Біг на місці. Раз-два, раз-два! (Всі вправляють біг на місці, а відтак гусаком, біжать довкола залі).
Гудок за сценою вмовкає.
У входових дверях з’явились Бас і Кліщик.
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. Позір! У дворяді за мною бігом збірка! (Всі стають у дворяд).
Б а с (підходить ближче). О, то люблю, то розумію! То знаю, що є військо! Зав’язок Української армії, що, Кліщик?
К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре.
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. Позір! Направо глянь! (Підходить до Баса і здає звіт). Пане директоре, голошу слухняно, колектив фабрики батогів «Верховина» на ранніх зайняттях. Присутніх 25 чоловік. Три жиди з Коломиї, що прийшли з векселями на 5000 злотих, платними сьогодні, скинені зі сходів на зламану голову. Коморник зі суду і секвестратор знокавтовані в першій рунді і відставлені до трупарні… те, до лікарні. Поза тим під час нашої служби нічого важного не сталося.
Б а с (подає йому руку). Дякую! То значить — все в порядку. Добре, хлопці, добре. Справуйтесь так далі, а мистецтво — маємо в кишені.
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. Товариші! В честь нашого неоціненного директора і провідника клюбу, кликнемо тричі: Гіп-гіп!
Г у р т. Гура!
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. Гіп-гіп!
Г у р т. Гура!
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. Гіп-гіп!
Г у р т. Гура! Гура! Гура!
Б а с (зворушений). Дякую вам, шибеники, ґрандярі, дякую вам! О, то люблю, то розумію! То знаю, що є військо, що, Кліщик?
К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре.
Б а с. А тепер — гайда на сонце, на повітря, на воду!
С т а р ш и й у р я д о в е ц ь. По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною, зі співом ходом р-руш!
С п і в:
Зі співом виходять.
Б а с (розглядається). Слухай, Кліщик, як тобі здається? Чи ця канцелярія подібна на канцелярію, чи радше на якусь «райтшулю»?
К л і щ и к. Е… Спортпаляст, пане директоре, берлінський Спортпаляст. Саме, як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Б а с. Ну, а що я пораджу, що я вдію? Нема ради! Я знаю, що ці вітрогони зводять мене на пси, але я просто не маю серця запрягти їх до бюрової праці. Но, бо потім повиходять мені на грище, як поломані, і будуть паталашити. А я хочу мати клюб, розумієш, клюб, а не збиранину з реґіментових оферм. Я вже такий є. Як щось робити, то робити на дурха, як німець кажеш що, Кліщик?
К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре: послідовність і консеквентність.
Б а с. О, видиш. То люблю. То розумію. Кліщик, ти не такий дурний хлоп! Чого доброго — ти ще моїм зятем готов бути.
К л і щ и к (зрадів). Е… серйозно, пане директоре?
Б а с (б’є себе рукою по чолі). Гальт! Кліщик! А де ж то наш король стрільців? Щось-то я його не бачу від самого ранку.
К л і щ и к (неохотно). Я… я не знаю, пане директоре.
Б а с. О, видиш! За то я вже тебе не люблю. Бо то так виглядає, ніби ти з неба впав: ніколи нічого не знаєш! Слухай, а може, він ще спить, що? А може, взагалі не прийде до бюра? Що ж, годі, примадонна, зірка, має свої екстраваґанції. На те нема ради.
П о е т (сходить униз, з паперами під пахвою). Добридень, пане директоре. Добридень, пане докторе.