І р к а (байдуже). Мабуть… (до Кліщика). Юрку, бійся Бога, що буде з фабрикою? Таткові грозить руїна!..
К л і щ и к. Е… Фактично… До побачення, Іро. (Цілує її в руку).
Б а с (до поета). Ти, мой, не відважся мені дезертирувати, бо я тебе зловлю хоч би і стежними листами! A пополудні — штанцята, футболівки і на тренінґ. Гляди мені! (До Ірки). Я тільки на хвилину, золотко моє, я на одній нозі: скочу до міста і зараз прийду на обід. Ану, Кліщик, гайда до роботи. Мусиш сьогодні доглянути малювання плота довкола нашого грища.
К л і щ и к. Е… приказ, пане директоре!
Б а с. О, то люблю! То розумію! То знаю, що стара война. По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною зі співом, ходом р-р-руш!
Виходять.
І р к а (по хвилині мовчанки). Ну, що ж пане поете? Далі шукаєте натхнення?
П о е т (збирає розсипані папери). Та, я, властиво…
І р к а. Та ви, властиво, певно будете найбільший поет поміж спортовцями і найбільший спортовець поміж поетами?
П о е т (крізь зуби). Ох, Боже!
І р к а. А знаєте, пане, що як я на вас дивлюся, то жаль мене бере…
П о е т. Спасибі…
І р к а. Скажіть, що вам стрілило вчора до голови представити себе як поета? Смішний чоловіче, та ж я зразу взнала, що ви стільки визнаєтесь на поезії, що вовк на астрономії.
П о е т. Дякую.
І р к а. Ви, певно, думали, що заімпонуєте мені тим, коли назвете себе чимось кращим, як футболіст?
П о е т (поривчасто). А ви, певно, вважаєте, що нема на світі чогось гіршого, як футболіст?
І р к а (тупає ногою). Так! Власне я так думаю! А вам, може, не в лад? Прошу — до чого доводить людей цей ваш футбол… Подивіться — на що замінили ці нероби фабрику мого татка. Але вам це, очевидячки, ні болить, ні свербить. Та потіштеся, що таких чудаків, як мій батько — багато не найдете. І… коли він піде з торбами (голос в неї заломився), тоді й прийде кінець вашому пануванню…
П о е т. Панно Ірино, я теж так думаю.
І р к а. Що ви думаєте?
П о е т. Я… власне, сьогодні, в перший день свого урядування, завдав собі трохи праці і… перевірив ділові книги підприємства вашого батька… Так, згрубшого, бо книги були досі дуже недбало ведені… І я переконався, що з фабрикою, направду, погано. Їй грозить катастрофа.
І р к а. Гм, то з вас цікавий монструм. І поет, і футболіст, і бухгальтер…
П о е т. Це вже така прикмета нашої гарячкової доби, що молоді люди є всім і нічим…
І р к а. Отже бачите, бачите самі, маєте наочний доказ, до чого довела та череда галапасів, яких мій бідний татко годує й утримує.
П о е т. Панно Ірино… ці люди не винні… їх просто приневолюють тут дармувати. Я беру по собі: коли мене вчора прийняли на роботу з платнею 300 злотих, а сьогодні силоміць відривають від праці і кажуть йти купатися або вигріватись на сонці, то… то я не знаю, як це назвати… У всьому вина пана директора. Я розумію, що можна захопитись спортовою ідеєю, можна працювати для неї, допомагати їй грішми, але все до якоїсь межі… Та це, що я тут побачив, це вже переходить всяке поняття!
І р к а. Слухайте… я бачу, що ви думаюча… трохи думаюча людина, мимо того, що ви футболіст.
П о е т (зрадів). Справді?
І р к а. Принайменше — робите таке враження… Скажіть: навіщо кому здався той ваш спорт?
П о е т. Але ж я тої самої думки, що ви!
І р к а. Що ви сказали?
П о е т. Ах, я саме хотів сказати, що… що ви недоцінюєте ваги спорту для української нації. Так! Я маю зовсім інший погляд на цю справу! Про те навіть не може бути мови, чи спорт нам потрібний, чи непотрібний, бо… бо він нам дуже потрібний!
І р к а. Ну, скажіть, ради Бога, кому потрібна ота безумна біганина за кусником шкіри, що наповнений повітрям? І яку користь має з того українська нація?
П о е т. Але ж ви мені мої слова виймаєте з уст!.. Ні, ні, не виймаєте! Я є зовсім іншої думки! Ви переборщуєте! Футбол — це дуже старовинна і культурна гра. Її знали ще старинні греки! От, у такому Лондоні, то навіть сам архієпископ грає в футбол. До полудня править богослуження, пополудні скидає рясу і… бігає за кусником шкіри, що наповнений повітрям.
І р к а. А чи ми мусимо від чужинців мавпувати всі їхні дивацтва і примхи? (Махнула рукою). Ах, кому я те все говорю!.. Вам? Ха-ха-ха! Хіба ж це вас переконає? Ох, смішно мені з себе…
П о е т. Ах так, справді смішно, що ви мені це говорите! Мені!.. Ха-ха-ха!