П о е т (з досадою). Ні, я знаю, що ти до цього не здібний, ти, спекулянте!
М о л о д е ц ь к и й. Прекрасно, все в порядку, слово чести даю. Знаємось, як лисі коні. А все ж ти ще настільки був задурманений твоєю поетичною дурійкою, що й не полапався на тому, як зручно я використав тебе у власному інтересі.
П о е т. А то як?
М о л о д е ц ь к и й. Отже, я тобі виложу все, як на лопаті, любимче муз і сину Аполлона. Може, ти це якраз розчовпаєш своїм голуб’ячим мізком. Бачиш — я тут від якогось часу кібіцую коло Ірки, як ти це сам зовсім слушно помітив. Тимчасом та оферма, той Кліщик, на кожному кроці стає мені поперек дороги. А ти сам гаразд знаєш, що я не маю коли припильнувати дівчини, бо молочарня на карку. А коло дівчини, відома річ, треба походити: і на пляжі, і на проходи, і дряпатися з нею на верхи, а тут нема часу. Аж вчора несподівано ти, о безсмертний, навинувся мені під руки! І тоді прийшов мені до голови геніяльний плян: вибити клин клином, як каже народна мудрість. Наблизити тебе до Ірини, розкохати її трошки в тобі, щоб ти своєю нужденною появою затьмарив того ідіота Кліщика, розумієш? І тому саме я тебе так гаряче намовляв до цієї комедії, знаючи, що Ірка має велику нехіть до всіх копунів! Отже нема страху, щоб ти мені її відбив. Ха-ха! Ну, скажи чи не блискучий плян?
П о е т (похитав головою). А одначе людина — це нікчемна бестія.
М о л о д е ц ь к и й. А знаєш, Ґенчику, що мій плян окруження увінчався вже гарними успіхами: Ірка вже в тебе трошки закохана, від Кліщика сторониться; Кліщик пронюхав письмо носом і на тебе дивиться вовком. Все йде за пляном: я трачу конкурента, а не трачу клієнта в молочарні, і дівчина буде моя.
П о е т. Не діждеш ти цього, нікчемо!
М о л о д е ц ь к и й. Ну-у, ще не виключене, що я з нею оженюся, хоч трохи сумніваюся, бо наші жидки вже явно-славно крячуть, що Басова фабрика тріщить. Отже в такому разі — аж женитись не було б сенсу…
П о е т. Ні! Ти напевно з нею не оженишся. Вже я тобі про те постараюся! Я тебе вб’ю! (Схопив крісло, кидається на Молодецького).
М о л о д е ц ь к и й. О, пардон, тільки без пересади. Я тебе просив, щоб ти мене раз ударив, а не закатрупив на смерть. Ох, ті поети, ті поети, вони завжди «пересаджують сакрамент».
П о е т (гониться за Молодецьким). Не дам тобі її на поталу! Не дам!
М о л о д е ц ь к и й. Гей, люди, тримайте божевільного: за дівчину хоче вбити чоловіка!
На крик Поета згори вибігла Ірка, знадвору — Анничка.
А н н и ч к а (схопила поета ззаду за плечі). Не дам, не дам! О, Божечку, аді б’ют, мордуют!
М о л о д е ц ь к и й. Тихо будь, не верещи, бо люди позбігаються. Я собі сам дам раду. (Вихопив у поета крісло з рук і тарахнув його по ногах).
П о е т (сідає, як підкошений). Ой, нога, нога!..
М о л о д е ц ь к и й. О, бачиш, Ґенчику, про те мені і йшло. Тепер не потребуєш іти на тренінґ, ані не зможеш втікати. Потерпиш трохи, але це все для твоєї безсмертної збірки поезій. А безсмертні твори все родилися серед великих терпінь. Адіє, любимче муз І сину Аполлона! (До Аннички). А з тобою, малий щезнику, я вдома порахуюся. Чому не встромиш носа до пастеризованого молока, а ганяєш за мною по місту? Ану, гайда до молочарні!
Обоє з Анничкою поспішно виходять.
Б а с (вбігає, за ним Кліщик). Герр Ґот, що тут сталося, що тут діється?
І р к а. Бачить татко, що. Татків мізинчик пописується своїм найновішим репертуаром: людям голови кріслами розбиває.
Б а с (припадає до поета). Що, хто, Ґеньо? Слухай, хлопче, що тобі сталося, чо то ти стогнеш, чого ти тримаєшся за ногу?
П о е т (лежить на землі і стогне). Ой, нога моя, нога!
Б а с. Герр Ґот, Кліщик, Кліщик! Слухай, ти якийсь там ветеринар, подивися, що в нього з ногою! Ти ж знаєш, що в його ногах — наша майбутність.
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Оглядає поетові І ноги).
Б а с. Ірусю, золотко моє, дитинко моя, скажи, що тут зайшло? Ти все те бачила?
І р к а. Бачила.
Б а с. Ну, ну, скажи, що ти бачила?
І р к а. Нічого надзвичайного. Маґістер Молодецький побився з тим… паном за дівчину…