Бас. О, видиш! За то я вже тебе не люблю. Бо то так виглядає, ніби ти з неба впав: ніколи нічого не знаєш! Слухай, а може, він ще спить, що? А може, взагалі не прийде до бюра? Що ж, годі, примадонна, зірка, має свої екстраваґанції. На те нема ради.
ЯВА 4
Поет (сходить униз, з паперами під пахвою). Добридень, пане директоре. Добридень, пане докторе.
Бас. На маєш! Про вовка помовка, що, Кліщик? Ми тут, власне, з доктором за вами розбиваємося, що, Кліщик, а ви ще нагорі!.. Герр Ґот, що ж ви тут так довго робите? Ви ще не на сонці? Ви ще не в воді?
Поет. Я саме був у бухгальтерійному відділі…
Бас. Що? То ви з самого ранку сиділи там нагорі? Кліщик? Чи це можливо?
Кліщик. Е… нечуване, пане директоре!
Поет. А хіба ж це недозволено?
Бас. Пане, не то що недозволено, але в нас це поліційно заборонене! Вибийте собі це з голови раз назавжди! Та ж я вам ніколи в світі не дозволю сторчати за бюрком, вам треба якнайбільше руху, повітря, сонця, а ці папери вас вб’ють, знищать, знівечать, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре! Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Поет. Вибачайте, панове, але спорт спортом, це окрема справа, а своє бюрове зайняття я беру зовсім поважно, не як якусь забавку. Я хочу свої обов’язки виконувати точно і совісно і дармувати не буду!
Бас (схопився, за голову). Герр Ґот, хлопче, що ти тут нагородив? Та ж я вухам своїм не вірю! І це мені каже Ґеньо Скакун, спортсмен з крови і кости, король стрільців, слава українського футболу? Ой, ой, ой, а то біда з тими академіками, з тими інтелігентами, я зразу знав, що так буде. Кліщик, а я не казав? Бачиш — вже починає показувати роги!
Кліщик. Е… нечуване пане директоре!
Поет. Вибачте, пане директоре, це не якісь мої примхи, це мій обов’язок.
Бас (лагідно). Слухайте, Ґеню, я вас прошу, я вас молю, я вас благаю, дорогий хлопче, робіть все, що хочете: танцюйте, грайте в карти, романсуйте з дівчатами, тільки ради Бога — не сидіть мені в бюрі над тими паперами, бо це вас зруйнує, знищить, вб’є у вас спортовця!
Поет. Пане директоре, я хотів би говорити з вами… в дуже важній справі…
Бас. Дуже важній справі? Ого, знаю яка вона! Певно, хочете якийсь… форшус, що? (Сягнув рукою до кишені).
Поет. Ні, ні, я в іншій справі.
Бас. Герр Ґот, ну то говоріть, балакайте, що є, а Кліщиком не в’яжіться, це моя права рука, мій секретар і спортсмен на кожному цалю, на Берлінську Олімпіяду їздив, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Знаємо, знаємо: тоді тобі вкрали портфель і золотий годинник. (До поета). Отже балакайте, що ви там в собі душите, наверх з тим, тільки — темпо, темпо, бо я не маю часу!
Поет. Пане директоре, мушу вам сказати одну прикру вістку…
Бас. Що? Може, хочете втікати до іншого клюбу?
Поет. Ні, це щось інше і значно неприємніше. Сьогодні, переглядаючи ділові книги вашого підприємства…
Бас. Ой, і хто вас до цього просив, хто?
Поет. Отже, переглядаючи тільки поверхово оці книги, я впевнився, що ваша фабрика стоїть на порозі руїни…
Бас. Пане, пане, пане!..
Поет. Так, це факт, пане директоре! Пасиви переросли втроє активи, маса боргів, ціла купа непоплачених векслів, сировини нема, доставці втікають, збут неналаднаний, одним словом — катастрофа! А все те через ваше каригідне, недбале господарювання.
Бас. Що, що, що? Пане, хто ви, до лиха? Правий лучник чи інспектор скарбового уряду?
Кліщик. Це… це нечуване, на що собі цей молодець дозволяє?
Поет. Пане директоре, я хочу остерегти вас перед великим нещастям! Ви постійно зайняті клюбними справами і не бачите, що діється у вашій фабриці. Звертаю вашу увагу, що справа погана, навіть дуже погана, але можна ще лихові зарадити. Мусите лише присвятити вашій фабриці бодай стільки уваги, що клюбові…
Бас (тупає ногами). Герр Ґот, пане, що вас обходить моя фабрика? Ну, що його обходить моя фабрика, що, Кліщик?
Кліщик. Е… це крайнє нахабство, ми собі це випрошуємо, пане Скакун!
Поет (схвильований). Отже, пане директоре, прийміть до ласкавого відома, що це мене обходить, що це мене болить і тривожить як громадянина, як українця! Бо ваша фабрика — це не тільки ваша власність, це загальнонародне добро, це варстат праці кількох десятків людей. І якщо ви легкодушно допустите до цього, що вона завалиться, то це буде болючий удар по всьому нашому промислові, по нашому стані посідання. Пане директоре, цього не може бути. Треба як стій перевести основну перебудову фабрики, заткати горла вірителям, наладнати збут і постачання, а головно — запрягти людей до праці. Та ж того ще світ не бачив, щоб ангажувати людей на роботу — і забороняти їм працювати.