Бас (кричить). Гальт! Досить! Досить! Веґ, веґ, веґ, зійти з грища! Пане, я вас не слухаю, я вас не знаю, я з вами не говорю. Пане, я знаю, що роблю, я відповідаю за те, що роблю, а вам до того зась! (Вхопився за голову). Господи, до чого ми котимось? І це має бути світоч українського спорту? Пане, це нахабство, ви не маєте почуття чести, ви не маєте амбіції спортовця!.. (Лагідно). Ґеню, дорогий хлопче, коханий урвителю, прошу вас, благаю: змилуйтеся наді мною, не починайте собі більше з тої бочки, не грайте мені на нервах… Ну, скажіть, скажіть, що ви тільки жартували собі, що це був тільки жарт.
Поет (гірко). Так, жарт… Сумний це жарт… А ще сумніше буде дивитися, як завтра чи післязавтра викидатимуть вас жиди з вашої власної фабрики… Пане директоре, прошу вас, рятуйте фабрику. Погодіть добро вашої фабрики з добром вашого клюбу! Рятуйте її хоч би… хоч би для вашої дочки, якій ви, чей же, повинні забезпечити майбутнє…
Бас (б'є себе рукою по чолі). Хо-хо, ми вже вдома! Да іст дер гунд беґрабен! Вилізло шило з мішка. До моєї дочки конопатиться, шибеник, урвитель, ха-ха-ха… Другий кандидат на зятя, що, Кліщик, ха-ха-ха!.. Браво, браво, молодець! То люблю! То розумію! Накинув гостре темпо в першій половині і тягне просто на браму.
Кліщик (лютуючи). Пане Скакун! Це нахабство! Як ви смієте, що ви собі гадаєте?
Поет (збитий з пантелику). Але ж панове, я… я…
Бас (плескає поета по плечах). Мой, нічого з того не вийде, вибий собі це з голови раз і назавжди. Видиш, коханий хлопче, ти з місця накинув високу гру, а ти повинен би в початках грати приземно. Я копунів дуже люблю, футбол — це моя Ахіллева п’ята, я все для тебе зроблю, але рідної дочки за тебе не віддам. Шлюс!
Поет. Але ж пане директоре!..
Бас. Ні, ні, ні. Я собі кріпко постановив, що своєї рідної дитини не видам за спортсмена. А що я скажу, це мур. Бачиш, ви, спортсмени, добрий народ, але трохи грубошкірий. Ви не вмієте обходитися з жінками як слід. Мой, та то не є футбол, ні мішок до боксу, того не можна ні бити, ні копати, та ж то таке ніжне, як павутиння, як китайська порцеляна. От — дмухнув — та й розвіялось, як пух.
Поет. Але ж пане директоре, я… я…
Кліщик. Пане Скакун, як ви посміли? Панна Іра моя суджена!
Бас. Но, но, ти також не накидуй гострого темпа. Хто тобі її присудив?
Кліщик. Е… фактично… Моя будуча суджена.
Бас (до поета). Отже так, сину! З тої муки хліба не буде. А що з самою фабрикою також не оженишся, то хай тобі буде все одно — чи вона завалиться, чи ні.
Поет (шпурляє папери на землю). Ні, годі. Досить цього! Панове, я не маю чого тут довше робити! Я не лишуся тут ні секунди довше. Це з вашого боку крайнє нахабство вмовляти в мене наміри, яких я ніколи не мав і не маю. Я… я… не позволю себе ображати. Я відходжу звідсіль!
Бас (вхопив його за полу). Гов, гов, поволі, це тобі так легко не піде. Тепер хочеш втікати, за два тижні перед вирішними змаганнями?.. О, братіку, в нас так нема. Кліщик, тримай його, бо втече!
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Вхопив поета за обшивку).
Поет. Пробі, панове, не рвіть на мені одежі! Де я тепер куплю нове убрання?!
ЯВА 5
Ірка (входить). Татку! Юрку! Що тут діється?
Бас (пускає поета з рук). О, моя донечка, моє золотко, моя Ірочка кохана. (Цілує її в чоло). Де ти була, доньцю, що? На прохід собі дитинка ходила, що? Ми тут бачиш, золотко моє, так утрійку робимо передобідню гімнастику по системі Міллера. Це дуже здорово, що, Кліщик?
Поет (розминає боки). Справді, здорово!.. Ой, ой…
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Добридень, Іро (Цілує її в руку).
Ірка. Юрку, скільки разів я вже тобі казала, що на курорті не слід цілувати пані в руку? (до Баса). Татко собі гімнастикується по системі Міллера, а там, дома, за татком від самого ранку отакий хвіст людей стоїть. Були якісь жиди з векслями, був коморник із суду, були селяни, купці, чекали до полудня. А татка, очевидячки, нема, бо татко гімнастикується. А я приїхала на ферії зі Львова не на те, щоб відпочити по іспитах, але на те, щоб обгризатись з татковими жидами.