Поет. Але ж ви мені мої слова виймаєте з уст!.. Ні, ні, не виймаєте! Я є зовсім іншої думки! Ви переборщуєте! Футбол — це дуже старовинна і культурна гра. Її знали ще старинні греки! От, у такому Лондоні, то навіть сам архієпископ грає в футбол. До полудня править богослуження, пополудні скидає рясу і… бігає за кусником шкіри, що наповнений повітрям.
Ірка. А чи ми мусимо від чужинців мавпувати всі їхні дивацтва і примхи? (Махнула рукою). Ах, кому я те все говорю!.. Вам? Ха-ха-ха! Хіба ж це вас переконає? Ох, смішно мені з себе…
Поет. Ах так, справді смішно, що ви мені це говорите! Мені!.. Ха-ха-ха!
Ірка (тихо). Жаль… А я думала, що ви трохи інакші, як ці… другі…
ЯВА 7
Анничка (стає у дверях і киває пальцем до поета). Паничу! Паничу! А йдіть-ко суда!
Поет. Хто — я?
Анничка. Ви, ви. Йдіть суда! Борзо, борзо!
Поет (замішаний, підходить до неї). Ну, чого тобі треба від мене?
Ірка. Ах, це так! (Прикусила губи і відвернулась).
Анничка (півшепотом). Бо я хотіла вас поспитати, ци не був гоздечки пан Славцьо?
Поет. Не був… Не знаю… Я його не бачив.
Анничка. Бо я мушу його сокотити перед тов… (Кидає злісним поглядом на Ірку).
Ірка (почула це). Не бійся, Анничко, я тобі не відбиратиму твого… панича. Не така він цяця, щоб ми обі за нього дерлися.
Анничка (радісно). Їй… Божечку!.. Панночко солодка! Справді не мете відбирати? Ви його не любите? Ви його не хочете? Ох, яка ж я рада та втішна! Та дєкую вам красно, панночко, абисте здорові були! (Обіймає Ірку, цілує). І вам дєкую, паничу! (Цілує поета і вибігає).
ЯВА 8
Ірка (глумливо). Чи це у вас також зараховують до спорту?
Поет. Що саме?
Ірка. Бідненький — не розуміє!.. Невинне ягнятко. А оце кручення голови сільським дівчатам, — не дівчатам, а дітям, бо Анничка це ж дитина!
Поет (ломить руки). Але ж це не я їй голову кручу!
Ірка. Ага, навіть не маєте відваги признатися до свого нікчемного вчинку. Так робить джентельмен, спортсмен… Ну, своїм порядком, бачу, що ви не гаяли часу: так швидко задурилася у вас ця бідна гуцулочка… Чи це, може, ваш рекорд?
Поет. Та який рекорд? Що ви від мене хочете? Дайте ж мені прийти до слова!
Ірка (тупнула ногою). Мовчіть! Я не маю приємности слухати ваших виправдувань! (Півплачем). Ви навіть не варті цього, щоб вам дати в лице, розумієте? Ви людина без сорому і чести, я… не хочу вас бачити на очі! (З плачем втікає східцями на поверх).
Поет (вхопився за голову). Боже! Куди я попав? Що зі мною робиться? Боже, рятуй мене, я збожеволію!.. Я ошалію!..
ЯВА 9
Молодецький (входить). Галлов, Ґеню, а ти що, мой? Ага, тренуєш біг з перешкодами. Добре, добре.
Поет. Геть, геть від мене. Це ти втягнув мене в таку халепу! Сьогодні вже другий раз назвали мене людиною без чести і сорому, а за що? Я довше цього не стерплю. Я тікаю звідси!
Молодецький. Чекай, чекай, тільки не гарячись, будь завжди холоднокровний, хоч це тобі важко, бо ти поет. Отже, скажи коротко і ясно: що сталося?
Поет. Пусти мене, чуєш? Я вже маю досить тої комедії!..
Молодецький (потягає носом). Мой, брьи! Тут мусіла бути перед хвилиною панна Ірця, слово чести даю. Я чую її одурманюючі, сп’янілі коханням парфуми. Чудові, божеські. Так тільки пахне еліксир любови! Ах, ти знаєш що? Ти їй навіть дуже припав до вподоби.
Поет. Хто? Я?
Молодецький. Так! Ти. Вона сама мені це вчора сказала: «Цей ваш товариш, каже, поет — це дуже милий хлопчина, тільки трохи несмілий і заголюканий». Слово чести найсвятіше, що так сказала. Ну, відтак, вона була вже дещо розчарована, коли довідалась, що ти футболіст, бо вона футболістів фізично ненавидить!
Поет. Але ж це брехня. Який я там футболіст? Це все твоя вигадка!
Молодецький. Чоловіче, мовчи, ради Бога, пам’ятай про свою збірку поезій!
Поет. А втім, що мені на ній залежить. Вона щойно перед хвилиною сказала, що не хоче мене знати і не хоче бачити на очі.
Молодецький. Зовсім слушно. Я теж саме сказав би на її місці.