Поет. Підчиняюся владі вашого п’ястука. Вашого маленького п’ястучка…
Ірка. Но, но, не філософуйте. (Кладе йому термометр під пахву). Так. А тепер лежіть тихо 10 хвилин і ані мур-мур.
Поет. Але дивитися на вас можна?
Ірка. Пхе! Цікаво, що вам з того прийде?
Поет. Панно Ірочко! Та ж це для мене невимовне щастя!
Ірка. Дивіться, хто б це подумав, що футбольні зірки бувають такі красномовні. А ще такі темні зірки, як ота.
Поет. Ви, певно, вважаєте мене страшною поганню?
Ірка. Ще й якою! Ух!.. Як я вас ненавиджу… Скажіть, як ви могли це зробити?
Поет (до себе). Ого, вона вже все знає… Пропала моя збірка поезій!
Ірка. Як ви могли побитися з Молодецьким за що… гуцулку? (Ковтає сльози).
Поет. Панно Ірино! Та ж то не за гуцулку!
Ірка. Не говоріть мені нічого, не говоріть. Я все знаю…
Поет. Ой, Господи, вона вже все знає… Га, тепер вже все одно. Панно Ірино, я мушу вам сказати… я мушу вам признатися…
Ірка. Не вірю вам! Ні одному вашому словечку не вірю!
Поет. Панно Ірино, ми з маґістром побилися за — вас!
Ірка (схопилась). Що?
Поет. Так! Тут входила в гру ваша особа… Ваша особа… моя особа… Молодецького особа, наші три особи… Анничка тут ні при чому, вона залюблена в Молодецького, а не в мене, я їй зовсім байдужий. Але вона дуже ревнива, що Славко до вас… залицяється…
Ірка. Направду?
Поет (тихо). Направду… І я… і я також дуже ревнивий, що… що він до вас залицяється.
Ірка (радісно). Справді?
Поет. Даю вам слово чести людини, яку ви вважаєте страшною поганню, яку ненавидите, якій не вірите, якої не хочете звати і яку кожної хвилини без викидів совісти можете викинути за двері.
Ірка. Досить. Цього мені вистачає, щоб вас за це… (Палко цілує поета).
Поет (раптом сідає на постелі). Панно Ірино!
Ірка. Ах, лежіть, лежіть, не рухайтеся, бо ви без одежі. Зараз, зараз, я подивлюся на термометр… Ну, слава Богу, ви зовсім не маєте гарячки.
Поет. Що? Я не маю гарячки? Але ж, Ірочко, я тепер увесь горю, я палаю, як Везувій! Ірусю, я мушу вам щось визнати, я… (Клякає на постелі).
Ірка. То страшне! Це нечуване! Які ті хлопчиська неможливі. Поцілуй його раз із милосердя, то він тобі зараз освідчується. Ага, це у вас, спортсменів, називається — накинути гостре темпо?
Поет. Але ж, панно Ірино, я не те, я не хотів вам освідчатися, я…
Ірка (в плач). Що? Ох, Боже! Він навіть освідчитися мені не хоче!..
Поет (трохи не плаче). Але ж Ірочко… я… я хотів признатися вам, що я…
ЯВА 4
Бас (вбігає). Герр Ґот, то є скандал, то ґранда останнього калібру. Щоб так на гладкій дорозі, два тижні перед змаганнями за мистецтво зломити собі ногу в дурній бійці за ще дурнішу козу… (До Ірки). Ах, ти тут, моє золотко, коло того урвителя? А, це гарно, то люблю. Бо то, дитинко, навіть Святе Письмо каже, що… голодного треба напоїти, а… недужого посітити, без огляду на те, чи то футболіст, чи не футболіст… Ну, як він там мається, той наш Дон Жуан?
Поет. Знаменито, пане директоре!
Бас. Аво — варіят! Знаменито — що? Перша кляса — що? Більше тобі до щастя нічого не треба? Зломив ногу перед змаганнями за мистецтво і каже — «знаменито»!
Ірка. Я цікава знати, що це татко робить з нашого мешкання? Якийсь лазарет, чи заїзний дім для своїх футболістів?
Бас. Ну, видиш, серденько, сталося нещастя, випадок, хлопець зломив ногу, а випадки ходять по людях…
Ірка. Так, випадок. А якби всі таткові футболісти поламали собі ноги, то татко всіх їх спровадив би сюди?
Бас. Герр Ґот, дитинко, та що ти говориш, та нехай Бог боронить, щоб таке сталося! Та ж це був би кінець світу, кінець мого клюбу. Тьху, тьху, і не згадуй про це проти ночі…
Ірка. З татком шкода говорити. Татко вже хворий, татко вже непритяменний. Добре тітка Мелася каже: шкода, що татко п’ять літ студіював за кордоном. І чого там татко навчився? (Йде, сідає біля піяніна, вдаряє по клявішах).
Бас (тихо — до поета). Нічого, нічого, в неї то зараз перейде… Слухай, хлопче, як там з твоєю ногою, покращало, що? Пам’ятай, що в твоїх ногах майбутнє нашого клюбу.