ЯВА 6
Мелася (входить і вводить Молодецького). Прошу, пане Славку, прошу дитинко, до того покою, він тут лежить, цей непотріб. Ірця його доглядає, але він цього не варт.
Молодецький. Цілую руці, пані добродійко, цілую руці.
Мелася. Ох, мої коханенькі, які тепер часи настали! Люди не мають Бога в серці! Та ж він міг вас замучити, закатувати цей негідник. Яке то щастя, що ви спаслися з життям. Такий коханий з вас хлопець, пане Славку, з такої порядної священичої сім’ї. О, я добре знала вашого дідуся, заболотівського декана; який це був світлий душпастир! Свята людина, кажу вам, свята людина. А подібний був до вас, пане Славцю, як дві краплі роси, мої коханенькі. Викапаний з вас дідуньо, пане Славцю!
Молодецький. Дуже дякую, пані добродійко, цілую руці. (Розглядається). А де ж він лежить?
Мелася. Хто? Ваш покійний дідуньо? А таки на останній своїй парохії, похований, на заболотівському цвинтарі. Сто рочків дозволив йому прожити Господь милосердний. (Просльозилась). О, гарна і світла була людина. А з якої порядної священичої сім’ї! Його батько був архідияконом при святому Юрі! А який патріот!..
Молодецький. А, патріотизм — це наша родинна прикмета, Я також великий патріот. Але я питався вас, пані добродійко, де лежить той футболіст?
Мелася. А ось тут, мої коханенькі, в нижі… Тільки вважайте на себе, дитинко, щоб ви знову не побилися. Шкода вас, шкода, ви з такої порядної священичої сім’ї… (Виходить).
ЯВА 7
Молодецький. Цілую руці, пані добродійко… Ну, і розкудкудакалась, мов квочка! (До поета). Сервус, Ґеню, як твоє цінне здоров’ячко? Як почуваєшся під материнською опікою панни Ірки?
Поет. Слухай! Раджу тобі щиро — забери від мене всі важкі предмети, коли не хочеш вийти звідсіль з розваленим лобом!
Молодецький. Е, ні, я тільки сховаю крісло з твоєю ґардеробою, і все буде гаразд. Бо, чей же, не відважишся йти зі мною на двобій неприодітий з уваги на близьке сусідство пань. Мой, а кажуть, що поети дуже ніжної вдачі, а це такі кровожадні горлорізи, слово чести даю!
Поет. Прошу тебе по-доброму: забирайся звідси.
Молодецький (сідає). Дякую дуже за чемне запрошення, сяду собі на хвилину. Знаєш що, Ґеню? Я прийшов поговорити з тобою в одній справі… Думаю, що ти не матимеш нічого проти, бо це якраз іде по лінії твоїх бажань.
Поет. Що ти хочеш зробити? Знову якусь підлість?
Молодецький. Навпаки — хочу зробити наскрізь моральний вчинок. Хочу викрити перед директором Басом, доктором Кліщиком та цілим спортовим і неспортовим світом одного підступного, скажімо, типа, що прикидається тут великою спортовою зіркою, а справді не має нічого спільного зі спортом. Хочу кинути сніп денного світла на брудний обман, що його допустився цей типок, підшиваючись під прізвище відомого нашого футболіста.
Поет. Але ж ти мене до цього намовив!
Молодецький. Ха-ха-ха! Мой, і хто тобі в це повірить? Дивіться — маленький наївний хлопчик — дав намовитись до гріха. Ох, бідацтво моє, слово чести даю…
Поет. Славку, ти цього не зробиш!
Молодецький. Побачиш.
Поет. Славку, прошу тебе, не роби цього. Мені тепер дуже залежить на тому, щоб директор нічого не знав. Я маю надію… лишитись тут на посаді.
Молодецький. Ге, ге, я знаю, чому ти хочеш тут лишитися, ти мені очей не замилиш! Приворожили тебе тут чарівні оченята одної феї, ти, замотеличений трубадуре з Печихвостів, правда? А він мені блахмана пускає з посадою.
Поет. Слухай, Славку, але ж це лежить у твоєму інтересі, щоб я тут залишився. Сам же ти мені це говорив.
Молодецький. Лежало, а тепер перестало, розумієш? Мой, ти не крути, не верти, я вже проглянув ваші ходи — хо-хо! Прошу — яка ідилія! Панна Іруся в ролі милосердної самаританки біля нещасного, окалічілого поета… Ну, ну, ми знаємо, чим то пахне. Ні, братіку, не свиснеш мені дівчини з-під носа. Мурин зробив своє — мурин може йти собі на зломану голову. Зараз таки повідомлю Баса про все, а він не терпітиме довго під своїм дахом такого обманця.
Поет (витягає з-під ліжника заховані штани). Так, так, але перед тим я з тобою порахуюсь ти, мерзенний молочаре.
Молодецький (вихопив йому штани з рук). Ха-ха, і що мені тепер зробиш, ага? Ох, яка символічна картина! Поет — без штанів! Прометей, прикований до скелі, Ікар, якому облетіли крила, Самсон з обстриженою гривою. Хо-хо-хо, згину від сміху!