ЯВА 8
Входить Бас, за ним Ірка.
Бас. Що тут діється? Що тут робиться? Хто де так ірже, як жеребець? А, хто ж би, як не пан маґістер Молодецький. Той, що косить і фавлює моїх змагунів, що? Но, но, нівроку, маґіструню, то ви добре б’єте. Може б, ви так записалися до боксерської секції нашого клюбу?
Молодецький. Не знаю, про що вам іде, пане директоре? (До Ірки). Мій найнижчий поклін, панно Ірусю.
Ірка (холодно). Добрий вечір.
Бас. Ну, дивіться, то він навіть не знає, що сталося. Герр Ґот, а хто ж це так документно второщив ногу моєму правому лучникові — якраз за два тижні перед змаганнями за мистецтво?
Молодецький. Ах, ви маєте на думці мого щирого друга, Ґеня Скакуна?
Бас. Ага, ага.
Молодецький. Ну, тепер то розумію.
Бас. Нарешті. Слава Богу!
Молодецький. Тільки я не розумію, пане директоре, чому ви вважаєте пана Скакуна, загально відомого у Львові, як молодого і талановитого адепта поетичної штуки, — своїм найкращим футболістом?
Бас. Що, що, що він плете?
Ірка. Пане, Славку, спам’ятайтеся, що ви робите!
Поет. Ого, тепер уже амінь.
Молодецький. Пане директоре, даю вам слово чести, що мій товариш Ґеньо Скакун зовсім не має нічого спільного з тим незрівняним королем стрільців — Ґенем Скакуном, хіба що спільне ім’я та прізвище. Та коли ж він скористав з тої подібності і вкрутився до фабрики, то напевно зробив це з низьких та нечистих спонук, нам ближче невідомих. Але ж я вважаю своїм обов’язком перестерегти вас перед тим темним типом.
Бас (схвильований). Герр Ґот, слухайте, маґістер, я… я вас дуже люблю і шаную, але ви не важтесь повторити мені ще раз того, що ви сказали! Це неправда, маґістер, це ваша видумка, маґістер, ви… ви з мене робите дурня, але ви ще замолоді на таке, маґістер!
Молодецький. Пане директоре, даю найсвятіше слово чести, що цей пан не є Ґеньо Скакун, що він тільки підшивається під його ім’я, і що це нахабство, обман та брехня, якщо він таке твердить!
Ірка. Не забувайте, пане маґістре, що був ще хтось нахабніший, що його до цього намовив!
Молодецький. Ах, ви вже в те все втаємничені?..
Бас. Пане, пане, ви дайте собі спокій з тими глупими жартами, бо мене вже підносить. Маґістре Молодецький, та ж ви самі представили мені його як футболіста, так чи ні?
Молодецький (спокійно). Так, пане директоре, але я також упав жертвою обману. Аж коли я наочно переконався, як стоїть справа, я негайно вирішив остерегти вас перед тим шарлатаном і з місця вкоротити його самоволю. А втім — прошу його самого притиснути до муру, то він сам признається до всього.
Бас (прискочив до поета). Герр Ґот, кажи, говори, чи це правда?
Поет. Так, це правда.
Молодецький. О, прошу!
Ірка. Татку, татусю, пан Скакун мусів так зробити!.. Він хотів одержати працю, а інакше татко не прийняв би його на посаду.
Бас (осатанів). Пане, пане, як ви сміли на таке пуститися, ви знаєте, що це є? Це лайдацтво останнього сорту, за те вам пахне кримінал, досмертна каторга, Сінг-Сінг, я вас за те посаджу на електричне крісло!.. Пане, я накажу вас арештувати, я вас! (Давиться власним словами).
Молодецький. Но, арештувати — не конче, але так — всипати 25 і п’ять на «Рідну Школу» не зашкодило б.
Ірка. Таточку, прошу вас, заспокойтесь. Це така… містифікація…
Бас. Що?.. Містифікація?.. Герр Ґот, це є ґранда, якої світ не бачив! Я його ще сьогодні викину з моєї хати, я не буду з ним панькатись, до лиха! (До поета). Веґ, веґ, зійти з грища! Забирайся!
Молодецький. Зовсім слушно. Єдиний правильний вихід.
Ірка. Але ж, татку, так не можна робити, пан Скакун є хворий і… я не позволю, щоб у нашій хаті в той спосіб трактовано інтеліґентну людину. До пастуха так не говорять, татко знає про це?
Бас. Що? Це інтеліґентна людина? Так робить інтеліґентна людина? Підшивається під чуже прізвище?.. Герр Ґот, це шубравство!
Ірка. Але ж це його власне прізвище, а що він тому винен, що так називається, і що татко з маґістром силоміць зробили з нього футболіста?