Бас. Угу. Ну, а скажи мені, доню, чому ти так розпинаєшся за пана Скакуна Першого?
Молодецький. О, о, власне!
Ірка. А… бо він (тихо) порядна і чесна людина…
Молодецький (злобно). О!..
Бас. Но, но, то дивно, що ти так швидко змінила свій погляд про пана Скакуна Першого, — щоб не мішати його з Другим. Ще раз тобі зазначую. Ну, та це, правду сказавши, твоя справа, дитинко, і я не повинен би до цього мішатися. Але я постановив собі кріпко, що ніколи не видам тебе заміж за якогось валила, боксера чи копуна… (Вдарив себе в чоло). Стоп! Гальт! Так той леґінь — не футболіст, а бухгальтер. А, це вже інша справа.
Молодецький. Але ж не бухгальтер, тільки поет!
Бас. На, маєш! Що? Поет?
Ірка. Ні, ні, таточку, пан Скакун…
Бас. … Перший.
Ірка. … пан Скакун справді бухгальтер, а поезії пише тільки так… для спорту.
Бас. Ну, а видиш, виходить, що він таки трохи спортовець. Та годі. Що робити… Поет, то поет. Пише вершики, що? Цікавий чоловічок!.. Ну, най там. Навіть найславніші люди зразу писали поезії, а по смерті ставали геніями. Деякі з них навіть були порядними людьми. Такий, скажім, ну… такий Макс Шмелінґ, а ні, це німецький боксер. Той відразу був славним і порядним чоловіком. (Плеще поета по рамені). Ну, що ж, хлопче, га? Мистецтво маємо в кишені, тепер можемо взятись до фабрики, що? Ну, але ти — поет…
Поет (сумно). Поет…
Ірка. Так, таточку, він поет, але має дволітній кооперативний курс.
Бас. Ага, ага… Поет, що?.. Ну, то добре. Перша кляса. Прекрасно! Якраз мені такого треба. Будеш завідувати відділом реклами при моїй фабриці, що? Очевидячки. Будеш писати такі реклямові вершики про мої батоги «до "Вістей"», згода?
Поет (зрадів). Згода, пане директоре!
Бас. Слухай, але щоб воно мало якийсь сенс, розумієш? Сонетів мені не пиши, сонети лиши собі на пополудні, а мені треба вшкварити щось таке, щоб мало рим і ритм і щоб дядька брало за печінку. Слухай, а може, воно для тебе заважко, може, ти цього не потрафиш?
Поет. Потрафлю, напевне потрафлю!
Бас. Ну, гляди мені. Бо в мене від сьогодні зобов’язує німецька засада: властивий чоловік на властивому місці!
Поет (радісно). Дякую вам, пане директоре.
Ірка (цілує Баса). Дякую вам, таточку!
Молодецький. Па… пане директоре, я тут нічого не розумію, слово чести даю.
Бас. Маґістер… зрозумійте тільки одне: мистецтво маємо в кишені! (Вдарив себе рукою по чолі). Гальт! Але ж Кліщик нічого не знає… Герр Ґот, де той Кліщик?
ЯВА 13
Кліщик (вбігає задиханий). Па…не директоре!.. Пане директоре!..
Бас. Герр Ґот, Кліщик, що сталося?
Кліщик (давиться словами). Е… пане директоре, той Скакун (показує на поета) — це не Скакун. Це обман, провокація!
Бас. Чекай, чекай, поволі. Як то не Скакун, коли — Скакун?
Кліщик. Е… це брехня, це провокація. Я бачив перед хвилиною правдивого Скакуна. Того футболіста… Він сьогодні приїхав… він тут є… він буде грати.
Бас. На, маєш, відкрив Америку і динаміт. Ми вже це знаємо, він вже тут був, вже взяв 100 злотих, вже пішов на батярку, — все в найкращому порядку. Тепер події розгортаються американським темпом.
Кліщик. Е… пане директоре, але цей тип, що тут лежить, мені йде про нього. Це обманець, це якийсь криміналіст, його треба викинути, віддати на поліцію.
Ірка. Юрчику, який ти негостинний.
Бас. Гм!.. Викинути… Як же ти його викинеш, коли він має зломану ногу, і то з комплікаціями?.. Сам же ти вчора сказав, що він і за два тижні не стане на ноги.
Кліщик. Е… пане директоре, айн момент. Йому нічого не сталося, не має жадного зломання, тільки легко здертий нашкірок. Він може таки зараз встати на ноги і забиратися звідсіль.
Бас. Ну, і вір тут сьогодні медикам і новочасній хірургії! Вчора ще пацієнт був калікою з комплікаціями, а сьогодні — здоровий, як віл. Ех, мушу я сам на нього подивитися, чи він може ходити по світу, чи ні. (Нахиляється до поета, сміється). Але ж заздрісний, як самий Отелло! Ну, дивіться, хто б то по такому Кліщикові сподівався!..
Молодецький (веде Кліщика набік). Докторцю, пишіть пропало. Шкода мучити худобу, слово чести даю.