Кліщик. Е… що пропало? Перепрошую?
Молодецький. Ану так, докторцю. Той дихавичний піїта прийшов перший до мети, коли вже говорити спортовою мовою. Ми оба відпали в тому кросі, побиті наголову. За той час, як вас тут не було, він високо видряпався. З босяка і безробітного поета з Божої ласки став завідуючим відділом реклями у фабриці батогів і завідувачем серденька панни Ірки…
Кліщик. Е… це неправда!.. Це неможливе!..
Молодецький. Неможливе, та, на жаль, правдиве. Так, так, пригадалась мені, докторцю любий, казка про перегони зайця з їжаком… Ми оба гонили за дівчиною, висолопивши язики, а той лежав собі на ліжку — і добіг перший до мети… Ну, але мені треба якось з того вилізти… Нам, купцям, завжди просвічує одна ідея: щоб тільки інтерес ішов! Що мені не повезло в жениханні, це правда, але на тому ніяк не сміє втратити «Гуцульська молочарня». (Приступає до Баса). Пане директоре, я попрощаюся. Прошу ще раз прийняти мої найщиріші побажання з нагоди вашого цінного набутку в постаті обох Скакунів. Один — це незаперечна підпора клюбу, другий підпора фабрики. Що до мого друга Ґеня, то я за нього ручу! Це дуже чесний і порядний хлопець і справжній поетичний талан. Та ж я його знаю від шкільної лавки!.. Панно Ірусю, віддаю його у вашу опіку, а йому треба доброї опіки, бо то — поет. Добраніч панству, поручаюсь ласкавій пам’яті та молитвам і прошу не забувати про «Гуцульську Молочарню». (Виходить).
ЯВА 14
Бас. Ну, ну, але ж то хитра штука з того нашого маґістра. Типовий український жид! Але це добре, що в нас витворюється такий тип рідного шахрая. Ростемо, значить! Герр Ґот, та має мене шахрувати чужий жид, то хай краще шахрує свій, рідний, що, Кліщик? Ого, Кліщик, а ти чого так похнюпився?
Кліщик (холодно). Е… пане директоре, я також попрощаюся… Я виїжджаю…
Бас. Ого, а то куди?
Кліщик. Я… мушу виїхати на довший час… На цілі ферії…
Ірка. Юрку, як то? Ти хочеш нас покидати? Зі своїм апаратом? Юрчику, це дуже не гарно.
Кліщик (глухо). Іро… я мушу…
Бас. Ну, як мусить, то мусить, нема ради. Бо, бачиш, я власне хотів дати тобі в моїй фабриці посаду цирулика, ніби фабричного лікаря… Через ферії заробив би ти собі яких пару сот злотих, ну, і мав би змогу закінчити вже раз ті студії до лиха. Тепер маєш прекрасну нагоду, можеш їхати до Відня, до Берліна, куди хочеш. Ну, але як ти не можеш, то трудно.
Кліщик. Е… пане директоре, я, фактично, міг би лишитися…
Ірка. Браво, Юрцю, браво!
Бас. Ну, видиш. То люблю! То розумію! Кліщик, ти маєш голову на карку, я тобі завжди це кажу. Тепер, як ми втрійку візьмемося до роботи, наш поет до фабрики, а ми оба до клюбу, то мистецтво маємо муроване!
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Знаємо, знаємо: в тебе вкрали портфель і золотий годинник, так?
Кліщик. Так, пане директоре…
Бас. Ану. бачиш… (Вдарив себе рукою по чолу). Слухай, Кліщик! А паркан довкола грища вже помальований?
Кліщик. Ще… ще ні, пане директоре…
Бас. Герр Ґот, що то за порядки? Зараз мені берися до роботи! Або є войсько, або нема войська, або мундур до магазину. Позір! Право-руч! Відділ напрям за мною, зі співом, ходом — ррруш! (Виходять).
ЯВА 15
Ірка (зітхає). Ох!..
Поет (зітхає). Ах!..
Ірка. Нарешті!..
Поет. Нарешті!..
Ірка. Аж тепер!..
Поет. Аж тепер!..
Ірка. Аж тепер ви надрукуєте свої поезії!
Поет. Ні! Я тепер усе знищу, спалю!
Ірка. Але ж Ґенику, навіщо?
Поет. Спалю, знищу, — і буду писати наново! Все наново! Ціле життя — наново! Я вірю, що тепер я створю справді щось незвичайне! Ірусю, я… я перероджуюсь, я чую в собі дивний приплив свіжого натхнення… В мені горить святий вогонь, моє серце радісно тривожиться, моя душа вщерть налита щастям… Ох, Ірочко, я знаю, це ви стали моїм натхненням, ви моя муза, моя чарівна фея зелених гуцульських гір, запашних полонин, вщерть залитих золотом весняного сонця, дрімучих столітніх борів, що мріють у голубій далі…
Ірка (захоплена). Ґенику, як чудово, як чудово! Та ж вам найчистіша поезія просто сама пливе з уст! Ґенику, ось вам папір! Швидко все записуйте, поки ви у творчому натхненні! (Підсуває йому чорнило і папір).