Кліщик (перестає пити). Е… як, прошу? Я повинен був дістати телеграму? Е… це виключене, пане маґістер, то, власне, пан директор повинен був її одержати. Це непорозуміння, я то мушу зараз вияснити. Е… айн момент! Куди тепер пішов пан директор?
Молодецький. В цій порі він завжди заглядає до фабрики.
Кліщик. А, так, так, слушно. Е… я плачу?
ЯВА 7
Ірка (входить, в купелевому плащі, з парасолькою). Добридень!
Молодецький (улесливо). А, цілую ручки, панно Ірусю, вітаємо, вітаємо!
Кліщик (теж помітно оживлений). Е… це ти, Іро? (Цілує її в руку).
Ірка. Юрку, навчися вже раз, що на курорті не слід цілувати пань у руку. Але добре, що ти є із своїм апаратом. Знаменито! Підемо зараз у двійку на Гук, зробиш мені знимку на тому скельному зломі, що його звідкись учора вода принесла.
Кліщик. Е… коли, бачиш… А тобі дуже спішно з тою знимкою?
Ірка. Авжеж, що так. Потім вода втече, і все пропало.
Кліщик. Я думаю, що вона за десять хвилин ще не втече.
Ірка. Нічого мене не обходить, що ти думаєш. Ходи зараз на Гук! (Тягне його за руку).
Кліщик. Е… Іро, айн момент! Пробач мені, але я мушу зараз бачитися з татком в дуже важній справі.
Ірка (глумливо). В дуже важній справі… Мабуть, знову міняєте або купуєте якесь «крило» або «поміч»?
Кліщик. Е… правого лучника, правого лучника!
Ірка. Чи я не кажу? Ну, й дібралися ви обидва з татком, як сіамські брати. Боже, це ж справді треба мати не всіх вдома, щоб так цілими днями нічим більше не цікавитись, тільки спортом.
Кліщик. Іро, я лише на хвилину!
Молодецький (прискакує до Ірки). Ірусю, дозвольте мені служити вам моєю «Ляйкою». Першокласний апарат, слово чести даю. Я щойно вчора заложив новий фільм. На сонці — вийдете божесько, прекрасно!
Ірка. Що ви кажете?
Кліщик. Іро, я… я… лише…
Молодецький (в захопленні). Ірусю, ви будете на тій скалі подібні до Венери, що вийшла з морської піни і чарівною Киркою розложилася принадно на скельному зломі. А довкруги вас шумітимуть грізно спінені хвилі із срібними гривами, але ви не лякайтесь. Бо біля вас буде хтось, готовий кожної хвилини скочити за вами у самий вир, пірнути в безодню. (Помітив, що Ірка приглядається до поета). А, панно Ірусю, дозвольте, ось мій товариш із шкільної лавки, поет, творець, завдаток на генія, прийшов сюди, в наші гори, шукати натхнення на лоні природи.
Поет (знесмілений, схопився з крісла). Я… я…
Ірка (подає йому руку). Ах, ви приїхали сюди за натхненням?
Поет Так… Ні… Я, властиво…
Кліщик. Іро, пробач, я лише на момент! (Вибігає).
Молодецький. Ірусю, вже йдемо, я лише скочу нагору по апарат! (Побіг до себе на поверх).
ЯВА 8
Ірка. Ви надовго вибрались у наші гори?
Поет (заїкуючись). Я ще не знаю… Це залежить…
Ірка. Ага! Це від чогось залежить?
Поет. Так… саме… (Розводить безпорадно руками).
Ірка (сміється). Цікавий народ, ті поети.
Поет. Чому?
Ірка. Одні бувають занадто сміливі, тобто нахабні, а другі — зовсім несмілі, такі… не хочу казати які, бо це також не комплімент.
Поет. Гм… Ви так добре знаєте поетів?
Ірка. Трохи… Але більше — з їхніх творів. Признаюся щиро і б’юся в груди, що про вас я ще дуже мало знаю…
Поет. Так… Я не зачислююся до тих, найбільше знаних… Я друкував дещо у журналах… от так собі…
Ірка. Певно під псевдонімом.
Поет (поквапно). Так, так, під псевдонімом.
Ірка. Не питаю під яким, бо може це ваша тайна. Ах, вибачте! Я така розтріпана, що і не дочула, яке ваше правдиве прізвище?
ЯВА 9
Молодецький (біжучи вниз по сходах, вже без халата, з апаратом). Ірусю, ми готові! Служу вам цілою своєю особою і цілою фільмовою стрічкою!
Ірка (до поета). А може, ви з нами підете, пане… пане…
Молодецький. Євген, Євген. Євгеній. Вже само ім’я каже, що не пересічна людина.