Кліщик. Е… пане директоре, на мою думку, ще ніщо не втрачене. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Кліщик — все втрачене, розумієш? Авс, капут, і крапка! Нема рятунку! Нема рятунку! За два тижні вирішні змагання, а з ким я виїду на правому лучнику?
Молодецький (до поета). Мой, тепер або ніколи! (До Баса). Пане директоре…
Бас. Веґ, веґ, мені з грища з вашим молочком і сметаною! Геть, щезайте мені з очей! Правий лучник! Де я тепер візьму правого лучника?.. Кліщику, чого стоїш, як мумія фараонська, ну, говори щось, ну, кажи щось!
Кліщик. Е… пане директоре…
Бас. Мовчати! Я тебе не знаю! Я з тобою не говорю!
Молодецький. Пробачте, пане директоре, на хвилиночку. Я маю для вас…
Бас (вхопив його за горло). Що ви для мене маєте? Кажіть зараз, говоріть, бо вас замордую.
Молодецький. Несподіванку, пане директоре.
Бас. Що? Несподіванку? Геть мені з грища з несподіванками! Мені треба правого лучника, а не вашої несподіванки. Закрутіть це радіо до лиха!
Молодецький. Моя несподіванка — це ваш правий лучник.
Бас (остовпів). Що, що, що?
Кліщик. Е… що ви сказали, пане маґістер?
Молодецький (випихає поета наперед). Пане директоре. пане докторе, маю велику честь представити вам мого старого шкільного друга, пана Євгена Скакуна зі Львова.
Бас. Що? (Закам’янів). Що, що, що? (Стоїть, як укопаний, потім кидається поетові на шию). Герр Ґот, мій правий лучник, мій Скакун, Скакунець, Скакунчик! Слава ж тобі великий Боже, ми врятовані, ми не лежимо, ми стоїмо, ми виграли змагання, ми здобули мистецтво і срібний кубок! Мій правий лучник, моя зоря, моя надія, король стрільців, йой, коханий хлопче, я не видержу довше, я тебе задушу з радости, я тебе розцілую. Кліщик, я його розцілую! (Цілує поета).
Кліщик. Е… фактично, пане директоре.
Бас. Маґістер! Пустіть це ваше радіо, наставте щось веселе!
Молодецький. Слухаю, пане директоре. Раз — весела музика!
Поет (здавленим голосом). Скакун називаюся… я…
Бас (просльозивсь). Добре, сину, добре, Скакун, Скакунець, Скакунчик, енфан терібль, чудесна дитина, ясна зірка на футбольному обрії, гордощі і слава українського спорту! Мій коханий хлопче, я вдруге на світ народився, як тебе побачив. Ах ти, дорогий гільтаю, але ж ти мені сьогодні жовчі напсував, але ж ти мені страху нагнав. Де ж ти досі пропадав, де ти дівався?
Поет. Я… саме…
Молодецький. Пане директоре, Ґеньо хотів вам зробити несподіванку, ну і так трохи для скріплення м'язів вибрався пішки в гори, зі Львова просто сюди, а у Львові думали, що він пропав, — непорозуміння, пане директоре, ха-ха-ха.
Бас (регоче). Ха-ха-ха!.. Несподіванка, що? Непорозуміння, що? Ха-ха-ха! Помішання язиків, що? Славно, славно, хлопче, бравий з тебе молодець, спортсмен із крови-кости! Для тренінґу цілий тиждень бив ногами в гори. То люблю! То розумію! Ну, слава ж тобі Боже, мистецтво маємо в кишені, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Подає поетові руку). Кліщик називаюся, дуже мені приємно вас пізнати, хоч ви до себе, е… трохи неподібні. Бо як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Молодецький. Докторцю любий, та як же це, та ж я знаю Ґеня від шкільної лавки. Пхі!.. Ґеня Скакуна я не знав би! Він уже в п’ятій ґімназійній грав на правому лучнику.
Бас. Герр Ґот, то ви ходили до ґімназії? То ви інтелігент?.. Ну, то гірше, то гірше!.. А мені здавалося, що ви такий свій хлоп, такий Ясьо з Замарстинова з квасним зубом, хо-хо-хо! Таких розбийголов я люблю, бо ці студенти-академіки — вони зам’які, заделікатні. Мой, а у нас грається гостро, з кістками ніхто не панькається, гак-не-гак, нога не нога, щоб тільки суддя не бачив. Але ми вже вас тут відповідно перевиховаємо, ми вас навчимо косити так, по-нашому, як на провінції, хо-хо-хо. Тільки — тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ!
Поет (до Молодецького). Слухай, я вже довше не видержу.
Молодецький. Тихо! Мусиш! (До Баса). Пане директоре, Ґеньо є тепер у знаменитій формі, він і без тренінґу доказуватиме чудеса на грищі.
Бас. О, ні, ні, ні, маґіструню, вже ви мене, старого лиса, не будете вчити, я вже на тім свої зуби з’їв. Змагун без тренінґу — як риба без води. (До поета). Мій коханий хлопче, та ж ви самі це дуже добре знаєте, вам не треба цього говорити. Я тільки раз у житті мав щастя бачити вас на змаганнях, тоді, проти «Сяну», пригадуєте собі? Тоді, як ви розбили двох змагунів, а одного, змасакрованого, забрало швидке поготівля?..