Ґертруда переговорила з Клейтоном, запитавши дозволу поїхати до Делі. Фіктивною причиною її подорожі була необхідність доповнити звіт про племена інформацією, яку мандрівниця могла дістати лише в індійському відділенні іноземних справ. Як і всі решта «пронир», Клейтон розумів абсурдність поняття панарабської нації, однак не міг розповсюджувати цей факт, оскільки Кітченер уже висловлював свою думку Хуссейну стосовно того, що, можливо, справжньою метою Ґертруди було переконати Гардинґа, що Каїр не менше за Делі розуміє, що такої нації насправді не може існувати, але оскільки віра в це — єдина причина для арабів, щоб об’єднатися проти турків, варто прикинутися, що так воно і є, хоч якого б дискомфорту це не спричиняло. Ґертруда надасть аргументи щодо застосування нової тактики проти турків і спробує розтлумачити індійським правителям нові можливості арабської партизанської війни. Вона вже негласно складала заплутаний план, як, незважаючи ні на що, посприяти арабському самовизначенню.
Якщо Гардинґ і мав у Делі якогось близького товариша, то це був ніхто інший як кореспондент газети The Times, сер Валентин Іґнасіус Чирол, Ґертрудин дорогий домнул, якому вона щойно надіслала телеграму. Чирол краще за будь-кого розумів, наскільки сильно Ґертруда кохала Доті-Вайлі, і через своє добре серце дуже хвилювався за подругу, власне тому він розповів Гардинґу, що Ґертруда трохи нездужає, до того ж сильно пригнічена і що зараз вона обіймає службову посаду в Каїрі. Завдяки доброму покровительству домнула Ґертруда отримала гостинне запрошення від намісника короля.
У листі, якого Клейтон написав наприкінці січня, він висловив своє безперечне схвалення плану міс Белл і впевненість у її здатності вирішити це складне й надважливе дипломатичне питання. Він натякає на справжню ціль її подорожі:
«..люди в Індії настільки неправильно все сприймають, що з ними дуже важко мати якусь справу. Міс Ґертруда Белл сьогодні вирушає до Індії, частково з моєї ініціативи та за цілковитого схвалення верховного комісара. Вона, як вам відомо, одна з дуже авторитетних постатей в Аравії та Сирії і протягом декількох місяців працювала під моїм керівництвом. Міс Белл ознайомлена з арабським питанням і цілком підтримує нашу політику. А оскільки вона близько знайома з намісником короля та сером Валентином Чиролом (який має великий вплив) і збирається якийсь час погостювати у намісника, думаю, їй може вдатися досягти успіху й схилити лорда Гардинґа до кращого враження про арабське питання, роз’ясниши, що воно насправді означає».
Пізніше Гардинґ записав у своїх мемуарах:
«Я дізнався, що міс Ґертруда Белл, яку я багато років тому знав як племінницю сера Френка Ласселя і яка на час приїзду працювала у військовому розвідувальному департаменті в Каїрі, занедужала й важко переживала втрату близького друга під час Галліпольської операції. Я запросив її завітати до мене у Делі, де в неї була б можливість простудіювати інформацію щодо арабів, маючи у своєму розпорядженні місцеве відділення іноземних справ».
Ґертруда написала батькові листа, в якому злегка підправила послідовність подій. Хвилюючись про те, щоб Г’ю завжди був хорошої думки про неї, та враховуючи масив політичних переконань, якими вона збиралася маніпулювати, Ґертруда всіляко намагалася зробити так, щоб батько не подумав, ніби його донька стала занадто гонористою чи зарозумілою:
«Коли домнул передав мені листа від Г., я подумала, що це може бути досить непоганим планом, якщо я, малозначна неофіційна персона, скористаюся запрошенням намісника й відкрию йому інший бік арабського питання... Бос схвалив мої наміри... Тож я їду до Індії. Я трішки хвилююся щодо цього, але покладаюся на свою надзвичайну непомітність та доброту, з якою до мене ставляться довколишні. А оскільки мій візит неофіційний, то навіть якщо в мене нічого не вийде, гірше від цього точно нікому не буде. У Делі я зустрінуся з домнулом, і тоді мені вже не буде так тривожно; іншими словами, не думаю, що мене варто відправляти на виконання політичних завдань».
Згодом її тривогу витіснила радість. 28 січня Ґертруда накидала до валізи своїх речей і швидко написала ще одного листа: «Нарешті виїжджаю, маю встигнути на військовий корабель у Суеці. Відплиття о третій годині, я підрахувала, що встигну на нього, якщо вийду о 6-й, а отже, на роздуми багато часу не залишається. Мені доведеться провести важливі перемовини і, сподіваюся, що все вдасться».
Офіцер, який у той час був у Каїрі, потім розповідав Флоренс, що ще ніколи не бачив, щоб хтось так швидко мобілізувався, як міс Белл.
Прізвисько «пронира» пасувало Ґертруді якнайкраще. Такою вона була протягом усього життя. Ґертруда досягала своїх цілей у пустелі, проникаючи в табори бедуїнів. Вона входила у правлячі кола, напряму підбираючись до урядовця, якого знала, й отримувала необхідну інформацію. Зараз же Ґертруда розробляла план найважливішої справи свого життя: вона збиралася втрутитися у вирішальний вирок Британської імперії.
П’ять днів на військовому транспорті дали достатньо часу, щоб змонтувати всі ідеї. В арабському питанні було дуже багато різноманітних нюансів і хитрощів. Бюро підтримувало політику Кітченера, головною ідеєю якої було організувати арабське повстання; можливо, це був єдиний спосіб змінити хід подій. Вони повинні були підтримувати обіцянку незалежності серед арабів, виконати яку буде неможливо. Навіть ті представники британської адміністрації, які вважали, що ідея організації повстання варта спроби, не могли зрозуміти причини, навіщо племенам так ризикувати, як і не бачили нагороди, яку вони зможуть при цьому отримати. Те, чого хотіли араби, британці не могли їм дати; а якби й могли, то все одно не дали б. Знову й знову «пронирам» доводилося переконувати арабів, що незалежність можлива, водночас серед правлячих кіл Британії та її союзників вони погоджувалися з переконанням, що цього бути не може. Бюро не могло діяти самотужки, хоч Лоуренс і буде наполягати на цьому рішенні: щоб підтримати арабів, їм потрібне буде фінансування, провізія, зброя, боєприпаси та військовий резерв.
Ґертруда приїхала переконати намісника короля в тому, що панарабської нації ніколи не існуватиме, що Каїр це знає, і Гардинґ може не хвилюватися. Вона зазначить, що протягом останніх декількох місяців шериф зі своїми синами намагалися залагодити ворожнечу між племенами в північному районі хіджазької залізниці для початку, як це назвала Ґертруда, «найменшої міри об’єднання». Вона погодиться з тим, що арабський рух за незалежність є міражем, якщо розглядати його як зобов’язання до єднання всіх арабських провінцій. Вона наважиться скласти можливу модель адміністративного союзу після поразки турків, яка залежатиме від повної взаємодії британців зі своїми союзниками французами наприкінці війни та включення арабських представників до їхніх планів. Гардинґ, безперечно, скаже, що арабське повстання призведе до хаосу в Індії, і у відповідь на це Ґертруді доведеться знайти спосіб сказати те, чого не можна було говорити. Лише Кітченер без жодних вагань міг грубо висловити свою думку щодо цього: «Краще втратити Індію, ніж програти війну».
Ґертруда підбила підсумки й склала звіт, працюючи над ним увесь ранок, а тоді ще й після обіду у каюті, яка колись слугувала дитячою кімнатою, коли корабель використовували як туристичний лайнер. На борту вона зустрілася з військовим священиком, який знав її брата Г’юґо, і погодилася на прохання виступити перед солдатами 23-го і 24-го стрілецьких полків. «Вони вже так знудились, — написала Ґертруда у своєму листі додому і лютого. — ...Я з радістю трохи їх розважу. Ад’ютант ще попрохав провести для офіцерів конференцію на тему Месопотамії, однак це мені подобається вже менше».
Ґертруда зійшла з корабля в місті Карачі й сіла на задушливий потяг до Делі, проїхавшись на якому, вона була вся біла від пилу. На станції мандрівницю зустрів домнул, і поки вони розмовляли та сміялися, Ґертрудин багаж повантажили до блискучого службового автомобіля з прапорцями, який доставив їх до маєтку намісника короля. Як було заведено для урочистого прийому поважних гостей ще від часів коронації 1903 року, Ґертруді виділили розкішний намет, який стояв посеред цілої алеї інших наметів у прекрасних садах віце-короля й складався з трьох прохолодних парусинових кімнат: вітальні, спальні й ванної — усі кімнати були застелені килимами, розкішно вмебльовані й прикрашені квітами та чайними столиками; також у розпорядженні гостей було багато служників. Ґертруда розмовляла з Чиролом, аж раптом полотнище намету відхилилося й зайшов Чарльз Гардинґ, гостинно вітаючи її з приїздом і запрошуючи на вечерю. Ґертруда зробила реверанс і не забула назвати його «ваша ясновельможність».