Бігло над Котермаком небо («Хоч і далекі від наших очей простори його, та не надто віддалені від людського розуму», – казав Котермак). Бігло над ним небо зі своїми загадками, і він запропонував свою.
Не мав блиску. За Каллімаховою славою, за сяйвом Коперника, за всепихою королів – не видно його було. Сліди Котермакові – мовби пісками ступав.
А загадку таки загадав.
Гинули покоління, вмирали століття, полишаючи після себе десятки імен, як сліди чи то геніальних мудреців, чи то геніальних пройдисвітів.
Не був Котермак ні тим, ні іншим. А таки зостався.
Виворожив собі. У зірок долі випросив.
Звіздарем був. Подарували. Напівбезсмертя?
Петер Бреннер (так собі його назовемо) був високий, лисуватий і елегантний. Як і належить німцеві, любив пиво, сімейне вогнище, а зраджував дружину рідко, але неодмінно з добропорядною голубоокою німкенею.
Коли б ішлося про Петера Бреннера, то можна було б домислювати не одно: (уявімо), як вечорами, взимку, грів ноги у смугастих шкарпетках при каміні, читав газету й жував грубезні бутерброди, наготовлені дбайливою дружиною; зітхав сентиментально – бо саме так належить зітхати німцеві, – дивлячись на зорі і згадуючи приємні рядки з Гайне.
Але не йдеться про Бреннера.
Шліман відкрив Трою. Колумб – Америку.
Бреннер – Котермака.
Бреннер був антикваром. То було його захоплення і його хліб. Він не бачив нічого поганого в тім, щоб заробляти гроші на власному захопленні. Часом навіть дуже добре випадало. Часом – не виплачувалося. Однак Бреннер не відчував браку в грошах. У тому малася певна рація – заробляти гроші на власному захопленні.
Як то трапилось? Хтось загортав якусь дрібничку в крамниці у сторінку з ученої книги, надрукованої тому кілька століть, а Бреннер похопився, помітив і забрав рештки стародруку за безцінь, бо для крамничкаря більше важив шматок ковбаси, аніж такий фоліант.
Чи хтось помирав – і зоставив по собі скриню з невідомо як втиснутою межи старі лахи отою книгою в шкіряній оправі? Якось уже було.
Бреннерові потрапило до рук: видано у Римі, писано латиною з назвою «Юдіціум прогностікон…», автором книги значився Георгій Дрогобич із Русі, магістр, учений муж, звіздар.
Горіло світло у Бреннеровій кімнаті, кімната не була закутком чорнокнижника й мага, часи чорнокнижників минули, а все-таки жило в ній щось від незвичайного – запах старих книг, специфічний, характерний, його ні з чим не порівняєш, той запах, тільки таку назву він і має – старі книги. Кохався Бреннер у старовинних свічниках, це він залишав для себе, це майже не йшло на продаж; мідні, причорнілі і бронзові, важкі, як надгробні плити; милі Психеї з тоненькими фігурками й хижі химери; коли Бреннерові раптом ставало самотньо, – а таке трапляється з кожним, хоч би він і здогадався продавати власне захоплення, – Бреннер палив свічки у всіх своїх свічниках, і горіли вони хитким, дрібним полум’ям, і аж тоді незвично виглядала Бреннерова кімната, бо поза тими свічниками ще плавали на стінах, оббитих темними шпалерами, тіні від черепа, обернутого на попільничку (зостався по Бреннеровому батькові – лікарю), і від маленької фігурки східного божка з пласким обличчям: Бреннер тоді мав щось від мага.
Котермакова книга, видана в Римі чотири століття тому, чорна і з жовтими, як шкіра забальзамованого фараона, сторінками, пасувала до тих свічників.
Читав Бреннер. Було там передбачено час місячного затемнення і вперше, – а те, що зроблено вперше, має-таки ціну, – йшлося про Львів, Дрогобич (дороги Котермакові слалися, дороги, шляхи світил і шляхи людей). Бреннер гадав собі – то таки рідкісна книга, особливо для північних народів (через руки його перейшло чимало такого і міг би розпізнати фальшиве, як ювелір вчуває домішку в золоті).
Чотири століття ходила світами, бо так собі виворожив Котермак, аби була, аби ходила – світами ходила, чотири століття, ніким не відкрита.
І потрапила Бреннерові до рук.
Все має свою ціну. Котермакова праця також її мала – чотириста вісімдесят німецьким марок та місце в каталозі цінних і рідкісних книг.
Було це десь у році 1898.
Добрий німець Петер Бреннер відкрив Котермака. Сина міщанського з Дрогобича. І був би дуже радий, коли б хто купив Котермакову книжку за визначену ним ціну в німецьких марках.
Бо таки, мабуть, хтось купив, і знову мандрувала книга світами, й літами, й людьми.