Отже, він не знав ні Статуту клубу, ні його правил, ні того, чим займалися на засіданнях. Але завжди хотів знати. Чим більша таємниця, тим вона дражливіша.
Стежки Погулянки Мортіус знав від дитинства. Ліхтарик у його праці був річчю зайвою і навіть небезпечною. Гулі, синці, подряпини належали до неминучих професійних травм, і тому він стійко витримував біль, як і образи, лайку, стусани некультурних громадян міста. Усе це терпілося задля Колобка – тигра Іллі.
Зрештою, у нічній прогулянці безлюдним парком було щось романтичне. Думки, які з'являлися за такої оказії в голові, Мортіус записував на диктофон. Доріжка, посипана битою цеглою, вела вниз, і за зруйнованим дитячим майданчиком ділилась на кілька витоптаних різними істотами стежечок у траві, такій буйній і соковитій наприкінці травня...
Мортіусове чуття завжди вело його безпомильно.
6
А тим часом у будинку з двома вежами (насправді то були високі цегляні комини), розпочиналось те, що не давало спокійно жити репортерові «Посейбічних і потойбічних новин».
...У салоні, перед каміном з чорного мармуру зібрався справжній бомонд нечистої сили. Дехто був у костюмах із краватками, дехто в старовинних мантіях, ще хтось у вибляклому рам'ї... Щодо останніх, то так вдягалися ті, хто почувався незручно в будь-якому одязі, наприклад, довгомуди вищого рангу, найбільш активні члени Клубу книголюбів. Прості довгомудики, як Лукаш, ходили без одягу, геть оброслі довгою рудою шерстю. Якби не їхні величезні носи, їх можна було б вважати представниками родини приматів.
Відьми вдягались згідно традиції – щось чорне, здебільшого довгі та короткі вечірні сукні. Цього сезону модним було носити амулети на ланцюжку, сплетеному з власного волосся. Кілька найстарших відьом вбрались у безформні балахони з каптурами, що спадали до очей.
Відьмаки, тобто відьми чоловічого роду, до чорних штанів вдягали пістряві сорочки, що розмаїттям барв нагадували квітковий ринок. Вовкулаки та інші перевертні (щуролаки, жаболаки та інші) неохоче допускались до Клубу, бо кілька років тому один вовкулака загриз молоденьку відьмочку, яка вночі поверталась із засідання. Слинявці належали до окремого відділу. Завдяки їм багато книжок залишались непрочитаними і опинялись на смітнику. Вони орендували в пліснявців частину книгосховища публічної бібліотеки, що не ремонтувалось уже п'ятдесят сім років.
Звичайні люди теж могли отримати членство в Клубі. Серед них є й такі, які ніколи не прочитали і не купили жодної книжки, стійко протистояли навіть детективам та казкам. Врешті, вони бачили фільми та мультфільми за цими книжками і могли вільно себе почувати навіть у освіченому товаристві. Такі були для Клубу справжньою знахідкою.
Засідання Клубу мало розпочинатися. Довгомудик Лукаш, від якого тхнуло цапом і м'ятою, підкотив до каміна крісло з високою спинкою, а Гортензія допомогла сісти в нього старенькій матері. Товариство розсідалося де кому хотілось, але так тільки здавалося на перший погляд. Кожен знав своє місце, бо серед відьом та опирів бувають більш досвідчені та менш досвідчені. У людей частенько все навпаки. Місця в першому ряду належать тим, хто має владу і гроші, а чи мудрі вони, чи дурні, не важливо. Зате пихи в них дуже багато.
Між членами Клубу не було чвар. Зради тут не боялися: усе золото світу не переважило б помсти за розкриття таємниці. Помста темних сил настільки жахлива, що не піддається жодному виміру.
Чекали на Повелителя. Щоб надати урочистості зібранню, він приходив останнім. Повелитель зовні скидався на вчителя географії, який ніколи не подорожував: замучений, худий. Якби не його всюдисущі очі. Він мав дуже приязні стосунки з крутиголовцями, і в його жилах текла дещиця їхньої крові. Однак, коли Повелитель з'являвся серед звичайних людей, ті не звертали на нього уваги. Та горе тому, хто насмілився б обрахувати його на ринку, чи зайняти місце в кіно!..
Повелитель швидкою ходою перетнув салон, вітаючи кивком голови товариство, і наблизився до старої відьми:
– Вітаю шановну пані Олівію! Сподіваюсь, подорож сюди не втомила вас?
– Моя дочка... – буркнула стара, зморщивши носа, і Гортензія в найдальшому куточку салону почала шкребти землю у вазонку з могильною кропивою.