Зорі мусять говорити правду, надто вже високий у них авторитет, а людям належить лише перекласти їхню мову на свою. Над Королівством нависла страшна небезпека, і навіть якщо йому цього разу вдасться її подолати, небо над ним ніколи вже не буде безхмарним. А от Старі вважали інакше: небу потрібні хмари, бо без них не буває дощу.
Напівлежачи на оксамитових подушках, Імператор не хотів зазирати в майбутнє, так само як і згадувати уроки минулого. Він був старим воякою, що знав одне: треба рухатися, щоб тебе не застукав ворог. Придворні піїти порівнювали його з вітром, що не знає упину. У молодості так воно й було: Імператор приєднав до своїх земель два князівства і з десяток диких племен, що тепер працювали в мідних копальнях на Заході. Та на старість Імператор став схожий більше на перемінний вітер, що без кінця міняє напрям і змушує моряків лаятись на всі заставки. Тобто – заважає. Часті й непотрібні зміни не дають кораблеві прибути до місця призначення вчасно.
Його Імператорську Величність супроводжували два загони мотоциклістів і чотири швидкохідні танки, але, як це часто буває з володарями войовничих держав, збудованих на крові й підступі, він нікому не довіряв. У обох кишенях мав пістолети, а в халяві чобота ніж. Так він озброювався ще з молодих літ, і всі оті металеві штуки навіть йому не муляли. То була частина імператорської одежі. Він вважав, що їхати уночі безпечніше, і вже на світанку імператорський кортеж сягнув кордону із Королівством. Величний схід сонця Імператора ніколи не зворушував. Він прагнув якнайшвидше опинитися на тому березі й нарешті ступити на землю Королівства важкими чоботами завойовника. Обидві телеграми – одна з висловленням співчуття, а інша з повідомленням про візит – були отримані. Усе, як годиться в сучасному цивілізованому світі, згідно з дипломатичним Протоколом. Але, наразі, береги Королівства затягнув туман. Імператор не вірив побрехенькам, ніби Королівство захищає невидима стіна, яка вирішує, пускати чи не пускати іноземців. Це, швидше всього, якась надсучасна зброя, електромагнітні поля. Однак для осіб дуже високого рангу не існує жодних кордонів із їхніми паспортними контролями й митницями. Тим паче, поки що Імператор їхав до Королівства миритися, а не битися. Пором через Ріку уже стояв на причалі, і довкола не було жодної душі. Усіх рибалок із човнами було попереджено. Імператор не сумнівався, що на тому березі на нього з нетерпінням чекають високі урядовці, щоби з почестями доправити до столиці. Дипломатія якраз полягає в тому, щоб привітно усміхатись один одному, тримаючи за пазухою бомбу.
Перевіз ретельно оглянули, бо змовники могли в останню хвилину підкласти міну. Імператор через затемнене броньоване скло спостерігав за сановниками, що вийшли розім'яти ноги на помості. Йому не сподобалися їхні обличчя: якісь сірі, похмурі, з кислими мінами. Нічого дивного, адже він взяв із собою найбільш підозрілих, які могли скористатися його відсутністю. Міністри знали, що це привід із ними розквитатися, тому й вигляд мали відповідний, міркуючи, коли і як це станеться. Імператорський військовий трибунал міг звинуватити в змові проти Його Величності навіть камінець, об який той спіткнувся. Проте Імператор не збирався вбивати цих міністрів, бо знав, що на зміну їм прийдуть такі самі недоуки й ідіоти, бо набирали сановників із давніх аристократичних родів із зіпсутою гнилою кров'ю. Як любить казати Головний Маг, «усе прямує до виродження».