Стукіт повторився. Тоді Олімпія встала й підняла ляду. Прямо в очі їй метнулось щось біле й шелестюче, боляче вдарило по носі. Олімпія зойкнула й відвернулася. Потім все-таки глянула на мару, якої від несподіванки не встигла злякатися. На підлозі лежала книжка. Взагалі, книжки не літають, але від «Енциклопедії Королівства» можна всього сподіватися. Принаймні, Люцина добре це затямила. Власне, сама книжка не здолала б стільки сходинок угору, але в ній мешкали дуже рухливі гноми. Олімпія обережно підняла книжку, обтерла від пилюки, а тоді розгорнула й побачила екслібрис свого батька – пір'їну в овалі. Не було жодних сумнівів, що книжка прибула сюди з Серединного світу.
– От і добре! – сказала вона. – Тільки не треба на мене кидатись, чуєте?
Олімпія сіла в крісло з високою спинкою, призначене для акторки, яка вдавала з себе горду дружину короля раз на рік, восени. Гноми вишикувались перед нею, вклонились і сказали хором:
– Доброго ранку, королево!
Не важливо, що відчула Олімпія, почувши це вітання. Але вона була особою рішучою і наказала усе пояснити. Найстарший гном сів їй на плече, щоб краще було чути, й почав розповідати те, що ми вже знаємо, а вона не знала. Олімпія більше плакала, ніж сміялась, бо навпаки буває лише в казках для маленьких дітей, а наше життя мало нагадує казку. Принаймні, щасливий кінець дається йому зовсім нелегко.
32
То було справжнісіньке божевілля – їхати краденою машиною через всеньке місто невідомо куди. Люцина час від часу стріпувала волоссям і щипала себе за руку, бо усе здавалось їй сном, ще більше, ніж досі. Вона так уже віддалилась від Серединного світу, наче ніколи там не жила, а тільки від когось тікала чи шукала щось дуже потрібне. Тільки при згадці про маму серце завмирало від жалю. Тигрисик казав, що мама її знайде, й дівчинка намагалась у це вірити, бо що мала робити? Зрештою, її мама давала собі раду в житті, як зауважила колись бабуся. Інші мами, може, й дають раду краще, але ж вони не читають книжок.
І тут Люцині спало на думку, що мамі більше, ніж двадцять один рік, і вона вже встигла прочитати книжки про Королівство, замкнені в шафі. Аж зітхнула полегшено, а це було непросто, бо її затиснуло між двома тиграми, по яких стрибав Фелікс, зазираючи до кабіни й даючи Мортіусу всілякі корисні поради. Він просто розривався між почуттям та обов'язком (Люцина була обов'язком). Змалечку кіт відзначався неймовірною допитливістю, досліджуючи вміст вазонків, шухляд і шкатулок.
Перед Люциною постало питання: звідки в них удома взялися книжки з іншого світу, читати які можна лише дорослим? Невже дорослі вміють берегти таємниці краще, ніж діти? Це – неправда. Коли даєш слово мовчати, то мовчи. Бабуся називала такі слова-обіцянки золотими. Тобто їх треба особливо цінувати. В їхньому домі всі знали про Королівство, але мовчали, бо не довіряли Люцині. Ось чому з нею це трапилося: весь час доводиться кудись тікати, ховатися, переживати... «Недобре зі мною вчинили», – думала дівчинка, навіть не уявляючи, наскільки нинішня ситуація небезпечна.
Мортіус аж млів від страху: пощо було викрадати чужу машину? Ніби він якийсь крутий. Він навіть не був певний, чи зможе зупинити її. Будуть їздити, доки вистачить бензину. Дороги, якими вони зараз їхали, не були призначені для фургонів: вузькі й горбкуваті. Господи, та на першому ж посту їх зупинять! А потім почнуть стріляти.
Натомість Соня не виявляла ні найменшого страху. Вона прожила ціле життя в Граничному світі, начиталась пригодницьких романів, які завжди щасливо кінчаються і гадає, що так і в житті. Ні, не може бути такого, щоб вона нітрішки не боялась! Правда, Сонин ентузіазм потрохи згасав, але його могло вистачити до світанку. Якби Мортіус був сам, він би спробував увійти в контакт із місцевим населенням, вивідав би все до найменших подробиць, і вже на основі спостережень та отриманої інформації склав би план дій. У такому разі можна сподіватись успіху. А тепер їм доводиться розраховувати лише на шалене везіння.
Мортіус тримав свої думки при собі, тільки скоса позирав на супутницю їхньої авантюри. Вона видалася йому дуже гарною. Що ж станеться з нею, Люциною, Тигрисиком та Іляною, якщо їх захоплять крутиголовці? Якщо вибирати між героїчною смертю й полоном, то краще вибрати життя. Завжди, доки ти живий, можна знайти вихід. А тут ще Фелікс вп'явся пазурами в плече.
– Чого тобі? – невдоволено спитав Мортіус.
– Ми вже два круги зробили. Куди ж ми їдемо?
– Вперед, – простогнав чоловік.
– Так називається кінотеатр чи редакція газети? – шпигонув Фелікс, лоскочучи потилицю водія вусами.