Для Мортіуса та його команди перший етап розповсюдження інформації завершився. Починало світати, але треба було зробити ще одну справу. Вони скористались машиною, аби під'їхати до Центральної телефонної станції.
– Ого, скільки машин! – вигукнув Фелікс.
– Вибирай, яка до вподоби, – невесело пожартував Мортіус.
– Цікаво, що з нами зроблять, коли впіймають? – меланхолійно вимовила Соня. – Одразу вб'ють чи спершу допитають?
Добре, що Люцина цього не почула, але Тигрисик, що мав чудовий слух, зашипів.
– Тихо! – наказала йому мати. – Мовчи, бо почують!
Мортіус намагався якомога тихше припаркуватися до машин, але таки одну зачепив. На щастя, у ній нікого не було.
– Мені треба подумати, – сказав він, витираючи з чола холодний піт.
– Куди ти нас привіз? – поцікавилась Соня. – У лігво ворога?
– Це ще не лігво. Тут лише підслуховують телефонні розмови в столиці.
– Хто?
– Та ж крутиголовці! Вивчають таким чином громадську думку.
– Скажи нормально. Ну, будь ласка...
– Підслуховують розмови й дізнаються раптом, що принц спокійнісінько сидить у домі Онися. Це я для прикладу. Можна вивідати також державні таємниці й використати їх проти Королівства...
– Дурниці! – категорично сказала Соня. – Зараз це вже не має сенсу. Люди давно знають, що їх підслуховують.
– Ти так вважаєш?
– Звісно! Ми можемо подзвонити Онисеві й передати, що племінниця видужала і незабаром приїде погостювати. Десь через... місяць.
– Яка племінниця? – не второпав Мортіус.
– Люцина. Я так, для прикладу. Ти ж не збираєшся руйнувати станцію? Хто її потім відремонтує?
– Власне, я нічого не тямлю в телефонах, – почухав потилицю Мортіус. – Але перерізати якісь там дроти...
– Ти бачиш, яка тут охорона? Ми ж не підемо до крутиголовців із голими руками. Дались тобі ці телефони... Подзвонимо до Онися з будь-якого таксофона, тільки подалі від цього місця.
– А номер?
– 28-67-72-961 – випалила одним духом Соня.
– Як ти запам'ятала?!
– А в мене на руці написано.
– Феліксе! – покликав Мортіус.
– Що? Піти у розвідку?
– Поки що ні. Спитайся в Люцини, чи хоче вона стати телезіркою.
– Ким-ким?
– Ми їдемо на телебачення! Вперед!
«Як мені це набридло, – подумав кіт. – Ні поїсти, ні поспати! Я був у Львові принцом, а тепер казна-що. Здається, скоро примусять ходити на задніх лапах і носити капелюха!»
Мортіус не міг так легко розлучитися з думкою про терор. Він вирішив обов'язково де-небудь зупинитися й передзвонити на телефонну станцію. Сказати, що там підкладена бомба з годинниковим механізмом. Ото буде переполох! Як бачите, колишній репортер вважав слово найефективнішою зброєю на світі й продовжував досі так вважати. І цілком можливо, що йому вдалося б внести розлад у систему підслуховування крутиголовців, якби виїжджаючи він не зачепив джип зліва. Цього разу там хтось був. Спочатку почулася лайка, а потім услід завищала сирена.
– За нами погоня! – кіт вчепився пазурами в плече Мортіуса, може, ненавмисне. Проте, ніде правди діти, Мортіус не вмів водити машину. Бідолаха зойкнув:
– Перестань! Що ти робиш?!
«Знову тікаємо», – подумала Люцина, виринувши з солодкої дрімоти.
Більше того, їхня втеча супроводжувалася стріляниною, як у справжньому бойовику. Тільки в фільмах водії – майстри своєї справи. «Що ж воно буде, що ж воно буде!» – стукало серце Мортіуса. Куля розбила одне дзеркальце, яке давало змогу бачити правий бік дороги. Уже не один джип гнався за ними, а цілих три, нашпигованих озброєними крутиголовцями. Мортіус подумав приречено, що в їхньому фургоні тільки картоплю возити.
– Не зупиняйся! Звертай вправо, де парк! – кричала Соня, ледь не вириваючи кермо в нього з рук. Якби вони вигадали бодай хвилину, то змогли б вистрибнути з машини і десь сховатись.
Уже розвиднялось, але туман ще не опустився.
– Лягайте на підлогу! – гукнула Соня й згребла кота, що тільки смикав вухами, коли повз фургон пролітала чергова куля. Вона запхала Фелікса під сидіння й просичала: «Сиди там, бо задушу!»
Вона показала Мортіусу на кущі, які не могли завдати великої шкоди фургону. Якби ж Соня знала, що за кущами була глибока улоговина, а в ній – озерце. Коли вони ще летіли вниз, тигриця зуміла вибити дверці й випхати Тигрисика з Люциною. Мортіус, Соня і Фелікс залишились у кабіні. Машина почала тонути посеред озера.
«Люк!» – згадала Соня й закричала:
– Відчини, ради Бога, люк угорі!
Невідомо, коли вона встигла його помітити, але це врятувало їм трьом життя. Тигриця з Тигрисиком уже пливли на порятунок. Це вперше їм довелось пливти на тиграх. Зазвичай люди не довіряють хижакам з родини котячих аж настільки. Мортіуса й Соню трохи намочило, а Люцина була геть мокра, бо впала коло самого берега. Їй довелося добиратися самотужки. Вона замахала руками: