ГРОМАДЯНИ КОРОЛІВСТВА!
ПРИНЦ АВГУСТ ПОВЕРНУВСЯ!
ВІТАЙТЕ ЙОГО!
– Цікаво, – сказав Марко і взяв інший аркуш.
НЕ ВІДДАМО КОРОЛІВСТВА КРУТИГОЛОВЦЯМ! МИ В СЕБЕ ВДОМА, А ВОНИ НЕХАЙ ЗАБИРАЮТЬСЯ ГЕТЬ!
Ще на одному було написано:
ЧЕСТЬ КОРОЛІВСТВА В ТВОЇХ РУКАХ!
– Геніально!
Марко сміявся від щирого серця.
ХОЧЕШ ЖИТИ ЩАСЛИВО – БОРОНИ ВЛАСНЕ ЩАСТЯ!
І ще таке:
ПРИНЦ ЩАСЛИВО ВРЯТОВАНИЙ І У БЕЗПЕЦІ!
СЬОГОДНІ ВИ ПОБАЧИТЕ ЙОГО!
СЬОГОДНІ!
І багато чого іншого. Роланд випустив ще додатковий тираж, а вітер розносив зараз листівки по всьому Королівстві. «Не все так погано в Серединному світі, – думав Марко, йдучи вулицями рідного міста. – Старі оточили себе таємницею, але ніщо так не зміцнює дух, як вчасно відкрита таємниця. Цей Мортіус перевернув усе ногами догори...»
37
Ранок приходить не до всіх одразу, а залежно від того, хто коли прокидається. Сплюхи не бачать сходу сонця і через те багато втрачають, бо він дуже гарний. Спочатку озиваються пташки, і це розбиває темряву, як стіну льоху, аж доки краєчок Сонця не вигулькує з-за лісу чи обрію, і небо над ним теж стає золотим. А тоді те золото розтікається поволі по деревах, будинках, воді річок та озер. Та що там говорити... Це треба самому бачити. Найшвидше ранок настає для тих, хто не спав уночі, а цієї ночі в Королівстві не спало дуже багато людей та звірів: Мортіус, Соня, Люцина, Онисьо, Старі (ці загадкові невидимі Старі, що провадили подвійне життя), коти Сиволап і Фелікс, Тигрисик із мамою Іляною, принц Серпень, Марко, песик Серденько, Олімпія, вартові, ще й ті, кому просто не спалося від тривоги – що ж буде з Королівством? Навіть трохи смішно: не буває так, щоб ціла держава з її прапорами, законами, людьми та книгами щезла за якусь мить, нехай не за мить, а за один день... Хай прапори її позриває лиха рука і не знайдеться справжнього короля, це зовсім ще не означає кінець, бо доки Королівство живе бодай у одному серці, воно існує. Отак.
А тепер поглянемо, яка в нас ситуація – у самому Королівстві та на його кордонах. Облишимо поки що Старих із їхніми надто приховуваними таємницями. Вони ж бо люди і можуть помилятись. До речі, саме помилки наймудріших бувають іноді просто безглуздими, хоча мало би бути навпаки. Компанія Мортіуса наразі мокра, голодна й холодна, за винятком кольорових мишей і яйця, котре зовсім не реагує ні на радість, ні на горе та всілякі зовнішні подразники, але, мабуть, дуже сильне, бо не промовило жодного слова, коли навіть звірі не витримали й заговорили, і то як! Ви ж самі чули. Нехай вони поки що обміркують власне становище. Можливо, Марко знайде їх раніше, ніж вони придумають ще якусь акцію протесту проти крутиголовців.
А ми повернемось до особи, на яку нині в Королівстві покладають найбільші надії – на претендента на королівську корону принца Серпня. Його ранок застав саме тоді, коли він наблизився до Чарівного лісу. Знявся вітер, з'явились хмари і навіть впало кілька краплин, але це не завадило йому зупинитись, щоб віддати шану найпрекраснішому з лісів. Серпень, пошкодувавши, що Марко не бачить цієї краси, глибоко вдихнув запашне повітря, яке зцілило не одного хворого душею чи тілом. Одразу якось полегшало на серці й зникла втома. Він сказав Сиволапові, що боровся зі сном, бо зранку коти якраз вкладаються спати:
– Я знав, що так буде! Усе минеться, як тільки ми сюди прибудемо...
– Задля мене ти міг би обрати інший вид транспорту, – зітхнув Сиволап. – Кілька разів ти мене ледь не впустив...
– Вибач, але мені ніхто не запропонував карети.
– Було попросити!
Сиволапа можна зрозуміти, бо коти не пристосовані до їзди на велосипеді, хоча то не він крутив педалі й пильнував за дорогою. Однак, він мусив додати ще щось.
– Король мусить бути вимогливим, інакше втратить авторитет!
– Невже ти думаєш, я тільки й мрію, аби стати королем? – образився хлопець. – Я ще не доріс до цього. Правильно казали.
Він затнувся.
– Хто казав? – зацікавився кіт.
– Хто? Розумні люди!
Серпень зліз із велосипеда, опускаючи кота на холодну, вимощену кольоровими плитками, дорогу.
– Якби я правив Королівством, то проявив би насамперед рішучість. Що то за король, який не може примусити будь-кого замовкнути? Навіть мене...
– Чудова думка! Але навіть якщо я й стану королем, то для людей, а не для котів. Вони ж обрали тебе.
– По правді кажучи, – відказав кіт, – Я почуваю себе королем лише тоді, коли веду власний народ у бій. Твоїй Високості, чи то пак, Величності, потрібен останній бій, який показав би, що ти вартий Королівства.