– Боже, що могло статися? Там були фотографії.
У згортку лежали цупкі білі аркушики.
– Тепер ти не повіриш! Я не зможу нічого довести...
– Що довести? Слухайте, мене тут чекають. Правда, не знаю хто...
– Тут нікого більше немає. Це я тебе чекаю.
– Тоді хто ви?
Олімпія зітхнула. Вона не могла отак просто сказати правду, бо дуже боялась.
– Ти пам'ятаєш свою маму?
– Коли я був малий, мені говорили, що моя мама перебралась до іншого світу. А потім я здогадався, що вона померла.
– Перейти до іншого світу ще не означає померти. Ходімо нагору. Я маю тобі все розповісти...
А поки вони піднімаються на Вежу...
39
Імператор, здається, уже починав розуміти, що його присутність є небажаною в Королівстві. А так усе чудово починалось! Тепер зрозуміло, чому головний маг Вульцибулюс залишився в столиці. Він бо знав, що може трапитися, і чим обернеться для нього ганьба Імператора, котрий, як би там не було, попередив про власний візит. Він хотів з'явитися в Королівстві не варваром, а благодійником.
Дивовижні біологічні процеси, що відбувались довкола перевозу, начебто припинились, але не можна було зрушитися з місця. Виглядало на те, що Ріка дала час на роздуми. Будучи старим воякою, Імператор добре розумівся на ворожій тактиці. Спокійно, без паніки він сказав пожовтілим від страху міністрам та іншій потолочі:
– Даю десять хвилин, аби ви прийшли до тями і пояснили мені, що все це означає!
А сам повернувся в лімузин, наказавши водієві увімкнути кондиціонер. Найбільшу насолоду Імператор отримував, коли викликав напруження серед своїх підданих. Неважко вирахувати, що йому скажуть. У Імперії бракло мудрих людей. Насильство, страх не сприяють розвитку розумових здібностей. Тому доводилося завозити сюди людей із інших країв. Здебільшого, із Серединного світу. Тільки не з Королівства. Ніхто з них не міг побороти в собі відразу, але головна причина була в тому, що громадяни Королівства не перебували під владою грошей, тобто вони їх зовсім не цікавили. Якби перемішати Імперію з Королівством, може б і вийшло щось путнє. Та на заваді стала Ріка, розділена навпіл.
Через десять хвилин Імператор вийшов із машини й ласкаво промовив:
– Ну, мої любенькі, що ж ви цього разу придумали?
Усі знали правильну відповідь, але ніхто не посмів би її сказати, хіба що блазень, але той недавно отруївся грибами й помер. А може, його хтось отруїв зумисне.
– Hy? – підняв брови Імператор, і погляд його впав на Верховного Суддю, якому перепадала десята частина з майна засудженого, через що він був найбагатшою особою в Імперії.
– Ваша Імператорська Величносте! – хрипким від пияцтва голосом заволав Юстицій. – Можливо, у Королівстві трапилось щось надзвичайне й потрібні дані звідти. Коли наші вивідачі здобудуть достатньо інформації, ми повернемось сюди з новими силами...
Недаремно Верховного Суддю вважали найрозумнішим серед підданих. Імператор побачив якийсь просвіт у темному тунелі.
– Ваша Імператорська Величносте! Слід узяти проби цієї біомаси. Вона може виявитися згубною для здоров'я, – занепокоєно озвався придворний лікар. – Доки ми не отримаємо результатів аналізів, знаходитися в цій зоні ризиковано...
– Це – чаклунство! – зашепотілися придворні. – Чому з нами немає Головного Мага? Він хоче погубити Його Величність і нас усіх!
Якби Імператор був молодшим, то зробив би усе, щоб розігнати туман і прорватись через Ріку, навіть ціною власного життя. Але роки, а ще більше насолода, яку він отримував від влади, змінили його характер. Він навіть трохи почав розбиратися в політиці, хоча раніше зневажав це діло, кажучи: «Найкраща політика – усіх пересварити, а потім побити». Він підкликав особистого секретаря й наказав:
– Підготуй офіційне повідомлення. Невідкладні справи, державна зрада, змусили нас почекати з візитом до Королівства.
Але на цьому не скінчилося. Повернення розлюченого Імператора означало велике лихо для народів Імперії. Треба ж було вигадати змовників і примусити мовчати очевидців провалу кампанії Імператора. Його Величність не бажав смерті Вольцибулюса. Той був його улюбленцем і взагалі цікавим чоловіком. Умів розповідати різні моторошні історії, а дотик його рук заспокоював ревматичні болі. Вольцибулюса не було ким замінити. Він міг дозволити собі усе, крім корони Імператора. Якби він хотів посісти трон, то зумів би це зробити дуже легко.
У голові Імператора зберігались старі добрі рецепти, наприклад, тероризм. Телекомпанії за пару годин вигадають таємну організацію і покажуть кілька терористичних вибухів. Можна пожертвувати оранжереєю отруйних рослин, бо вона задорого коштує скарбниці. Отже, через п'ять хвилин перевіз поплив до берегів Імперії. А що там сталося далі, довідаємося згодом.