– Поганих вам снів! – вимовив ритуальну фразу Повелитель.
– А нам залишитися? – спитав барон Гадес, маючи на увазі Раду Клубу.
– Я вас викличу пізніше.
Збентежені й навіть злякані, розходились відьмаки і відьми, опирі й довгомуди, віддаючи перевагу версії землетрусу, хоча в цьому куточку світу землетрусів такої сили не було кілька тисяч років. Дехто вважав, що стався вибух на летовищі. У цьому випадку вони разюче нагадували людей, які вважають дивовижею те, що ніяк не можна пояснити раціонально. Молоді відьми зітхали:
– Який хоробрий наш Повелитель! Лишається після такого сам... «Ідіоти», – подумав про них усіх Повелитель.
7
У цей час четвірка чорних цапів злякалася запізнілого автомобіля і помчала наосліп через парк. Гортензія заверещала, сумочка розкрилася, і з неї в росяну траву випала книжка. То була книжка, за яку знавець віддав би душу чи півцарства, – книжка з іншого світу. «Енциклопедія Королівства». Єдиний примірник у Серединному світі. Гортензія навіть не здогадувалася, що вона поцупила. А стара була невисокої думки про те, що робила її дочка.
Ця дорожня пригода назавжди врятувала від рук книголюбів не тільки безцінну книжку. Біла ворона, полонянка Олівії та Гортензії, у цей самий час нарешті вирвалась на волю. Бідна пташина день у день намагалася розбити ланцюг, що приковував її за ногу. То була майже безнадійна справа. Якби трамвай не чхнув, якби до нього не зайшов перед тим хлопець, а вискочив лис; якби не з'явились дивні письмена, не потріскали шибки в Клубі книголюбів, можливо, ланцюг не розпався б. Але стверджувати, що всі ці події пов'язані між собою, ще зарано.
Ворона трохи подрімала, коли відьми вибралися з хати: обидві господині страшенно її втомили. Опівночі щось збудило її. Ворона помітила, як на кільце впала прозора крапля, і воно наче розтануло, звільнивши її від пут. Ворона закричала рідною мовою:
– Кагг!
Вона миттю опинилася на підлозі. Праве крило безпомічно звисало. До відчиненої кватирки треба було ще дістатися. А там на підбиту птаху чигали нічні розбійники – коти. Однак у такі вирішальні хвилини з'являються рятівні ідеї.
– Кага! – сказала ворона.
Перебуваючи в полоні, вона не оплакувала власної гіркої долі, а вперто шукала виходу, а для цього спостерігала за всім, що відбувалось перед її очима. Дехто думає, що в присутності тварин можна розмовляти про будь-що. Ця ворона була дуже кмітливою птахою. Вона відчинила дзьобом потрібну шафку і знайшла там пуделечко з жовтою маззю. Якби молода відьма хотіла, то вилікувала б свою полонянку. Ворона пробила пергамент, що захищав мазь від висихання. Від запаху вона ледве не знепритомніла. Потім намастила маззю ліве крило. Спочатку їй засвербіло, защипало, а тоді запекло так, аж кольнуло в серце. Через хвилину крило стало дужим і здоровим. Це була не якась там аптечна мазь, що може допомогти через тиждень, або зовсім не допомогти. Зрештою, ворона теж не була простою вороною, а з іншого світу. Віднедавна сюди почали прибувати звірі й птахи, більшість із яких встрявали в халепу. Мабуть, стара відьма щось відчувала, і тому намагалась позбутись ворони.
Ворона квапилась. Будь-яка інша істота, напевно, наробила б збитків на прощання, а чи залишила пам'ятну цидулку, але ця ворона не прагнула помсти. Якщо відьми не знають ціни свободи, то рано чи пізно доля їм дасть це зрозуміти. Нехай живуть собі в темряві. Зрештою, вони могли б їй скрутити голову, а серце висушити для своїх відьомських потреб...