Тигрисик, той взагалі був міфічною особою, бо не мав жодного документа, що дозволяв йому жити. Та й важко повірити в перебування тигра в однокімнатній квартирі, щоправда з балконом. Єдиний, хто чекав їх і пам'ятав, це дід Пилипко...
Якось пізньої осені до нього, звідусіль оточеного горобцями, прилетіла сива голубка з білою пір'їнкою в хвості. На старість Пилипко зробився милосердним до всілякої дрібноти й привітно зустрів пташину.
– Просю до столу, шановна пані! – підняв дід капелюха й сипнув жменю соняшникового насіння. З подивом він помітив, що горобці сіли на дашок, що прикривав лавку від дощу. Голубка трохи подзьобала, а потім почала походжати довкола. Нарешті дід помітив, що вона принесла послання, прив'язане до ніжки.
– Ходи до мене, маленька! – і голубка далася в руки.
Дід обережно відв'язав крихітний пакуночок і, витягнувши з кишені окуляри, прочитав:
«Привіт, діду Пилипку, з Королівства! Ми з Тигрисиком щасливо туди дісталися і тепер живемо, наче в казці. Королева Олімпія і принцеса Люцина передають тобі сердечні вітання й посилають перстеник з діамантом, щоб ти поліпшив собі життя. Я ще напишу, твій Мортіус».
Старий підняв очі догори й мовив:
– Я завжди знав, що на світі мусить бути Королівство!
За той перстеник він купив собі невелике помешкання на сьомому поверсі, тепле й сухе. Тепер він щовечора приймав ванну, а сусіди кликали елегантного дідуся паном Пилипом. Правда, ніхто не вірив, що він знайомий із королевою, але голубка час від часу прилітала до нього, приносячи останні новини з Королівства.
Квартира на вулиці Кульбабовій, де мешкали Олімпія з Люциною, кудись поділася з книжками, меблями та картинами, що вже зовсім дивно. Це трапилось не без втручання магії, щоб не викликати зайвих підозр, адже мешканки цієї квартири мали документи. Квартира зникла разом із ними. У Королівстві не потрібна прописка. Гортензія зникла лише з міста. Стала знахаркою. Поки що великої практики вона не має, але вже навчилась читати й дала навіть оголошення до газети: «Познайомлюсь із чоловіком середнього віку, який любить читати і згодний жити в сільській місцевості». Звісно, Гортензії доведеться чекати, бо її вимоги до осіб протилежної статі дуже високі. Але нічого: за цей час вона навчиться доїти козу й відрізняти петрушку від селери.
Історія з книжкою, за якою полювали Гортензія з матір'ю, скінчилась незле. Власне, стара була охоронницею королеви Олімпії в Серединному світі й дуже вміло прикидалась. Справжній Джеймс Бонд у спідниці! Повелитель здогадувався, але сам він втомився служити темним силам, і його Клуб любителів книги в Серединному світі – то було найменше зло, яке можна було заподіяти людям, котрі майже не читають і самі ставляться до книжок ще гірше. Правда, є книги, які не заслуговують того, щоб їх читали. Як кажуть у Королівстві: «Які люди, такі в них і книги».
Якщо десь у Львові ви заглянете до автомайстерні поблизу Погулянки й побачите там щасливу замурзану пику в ямі для ремонту, то це, напевно, довгомуд Лукаш. Його довжелезні пальці оживляють навіть мертві двигуни. Щодо інших довгомудів, то їх ніхто не зачаровував, і вони продовжують цупити усе, що погано лежить. Але ж усе так швидко не може змінитися, правда?
Ось як висловився домовичок Спрячик, коли повернувся з відпустки:
– Облом! Ні фіга собі!..
Він ще і ще висловлювався в подібний спосіб на спорожнілому місці, де колись стояв його дім. А потім пішов подавати оголошення в «Посейбічні та потойбічні новини»:
«Домовик зі стажем 248 років шукає працю в порядному домі. Відьом та опирів прошу не турбувати. Люблю важкий рок». Він довго й прискіпливо вибирав собі господу, але не зміг відмовити ударнику групи «Щурикбенд», котрий жив у підвалі, де була музична студія.