Марко переживав, що принц ще надто слабкий, аби витримати звістку про те, що як не нині, то завтра відбудеться офіційне зречення короля Даниїла. Він скаже так у присутності крутиголовців та їхніх прихвоснів, бо зломлений і втратив рештки здорового глузду від невеличких порцій отрути, які доливають йому щоранку в страву. Темні сили взяли над ним гору, як неук бере гору над освіченою людиною, а дурень над мудрецем.
Королівство знало не раз лихі часи, коли чужинці викрадали його дітей і перетворювали їх на рабів, коли в кривавих битвах гинули найкращі лицарі, а війни змінювались лютим голодом. Сліпі музики ходили тоді битими шляхами й оплакували в піснях долю країни. Тоді, здавалось, теж не було виходу. І так тривало доти, доки народ Королівства не зрозумів, що в горі й ненависті не можна черпати сили. Не зброя робить людину сильною, не гроші, а її розум і серце. Невидима стіна оточила Королівство, краще за оборонні мури, наїжачені гарматами, коли замість арсеналів та банків стали будуватися бібліотеки, музеї і школи. Через сто років Королівство стало процвітаючою країною, відвідати яку вважалось великою честю, бо там можна було навчитися.
Однак поруч існувала Імперія крутиголовців, утричі більша за Королівство, хоча й пустельна, бо війни знищили всі зрошувальні канали, а невдатні господарі вирубали ліси й отруїли ріки. Врешті, таке вже було не раз в історії різних народів. Прагнучи зберегти мир, король Даниїл згубив Королівство.
І тепер у Медовій печері двійко хлопців, майже дітей, не могли уявити, що їх чекає. Не знав цього і Сиволап, оскільки коти ніколи не були радниками Його Величності чи політологами, хоча, звісно, їх дуже шанували, як охоронців книг. Страшно подумати, що трапилося б з рукописами та книгами, якби не ці неперевершені ловці мишей. Коти забезпечували охорону найбільших скарбів Королівства.
Усе це оповідав король Сиволап I своєму родові в іншому світі, куди він прибув разом із принцом. Свого часу Серпень врятував приблудне кошеня від собак, і цьому слабенькому створінню судилось прожити славне героїчне життя поруч із майбутнім королем. Вони ніколи не розлучались. Навіть у Академії їм дозволили проживати разом. Сиволап виріс на чудового великого кота з круглими зеленими, наче два місяці уповні, як висловився один поет, очима. Сиволап був свідком та учасником дитячих пригод принца і Марка, але його розповідь була б трохи іншою, бо кіт вважав багато людських вчинків просто нерозумними. Наприклад, те, як у дванадцять років принц зняв каблучку з пальця прекрасної Мартисії. Чекаючи на повернення Сиволапа, хлопці вдосталь посміялись над цим випадком, бо за три роки стали дорослішими. Серпень і досі соромився зізнатись у тому, що тоді плакав. Власне, після того випадку Мартисія виїхала до Імперії і там вийшла заміж за імператорського виночерпія. Але про це варто розповісти з самого початку.
14
То був щорічний турнір, який відбувався восени на озері біля Чарівного лісу.
Посеред озера стояв крихітний острів, а на острові висока вежа, де колись дуже давно мешкала фея Мартисія, дружина короля Лавзанія. Якось вона посварилася з чоловіком через якусь дрібницю і зробила вежу неприступною, щоб той не міг її відвідати. Кажуть, що немолодому Лавзанію так і не вдалось видряпатись нагору по слизькому камінні. Після його смерті фея, яка завжди залишалась молодою, кудись зникла. Цю легенду записали від переліток, що мешкали в Чарівному лісі довкола озера, крихітних істот, яких ще називають ельфами. Але в Королівстві їх називали зрозуміліше – перелітками, бо вони перелітали з дерева на дерево, з квітки на квітку. Чарівний ліс було оголошено заповідником, хоча перелітки показувалися на очі лише тим, хто, на їхню думку, цього заслуговував: людям щирим, мрійливим і доброзичливим. Ніхто не смів зірвати в тому лісі навіть листочка. Тут дерева ніколи не всихали і не вмирали, бо перелітки дбали про кожне, як господар про дім, збудований його руками. Із легенди, що увійшла до книги «Чарівний ліс» можна довідатись, що перелітки колись були вигнані з Імперії і принесли на землю Королівства кожен по насінинці. Скільки дерев у лісі – стільки й переліток. Вчені нарахували там 11595 буків, дубів і грабів. А птахи та вітер подбали про насіння трав і кущів. У найбільшому дереві жив Король переліток.
До озера провадила гарна дорога, вимощена сріблястими й золотистими плитками, що утворювали візерунок. Раз на рік, ранньої осені, по ній проїжджали король з почтом і мешканці з різних кутків Королівства, щоб подивитись на змагання сміливців, котрі пробували здійснити те, що не вдалось королю Лавзанію, – перепливти озеро і видряпатись на вежу, на вершечку якої сиділа акторка, граючи роль феї. Щоб з ними чогось не сталося, тобто учасники не забились або не втопились у озері, якщо впадуть з вежі, у воді чатували рятівники. Втім, нещасні випадки все одно траплялись.