– Як би там не було, але будь-яка фея виявилась би старшою за тебе. Головне не мета, а шлях до неї. Чим ближче до неї підходиш, тим дрібнішою вона тобі здається... Давайте нарешті вечеряти!
– Мені нічого не снилось. Дивно. – сказав Серпень.
15
Вечеря була не надто пишна: сало, хліб, цибуля, грудка сиру й мисочка суниць. Серпень, як колись, відламував маленькі шматочки, щоб Сиволапу легше було жувати, бо в котів зуби дрібні, важко відкушувати від чогось великого.
– Аж не віриться, – мовив Сиволап, – що я можу отак сидіти з вами. Коли я був надворі й розмовляв зі своїм народом, то зрозумів, що найкраще – говорити правду, не ходити манівцями. То я її скажу. Його Величність король Даниїл – хворий і у розпачі. Крутиголовці, по суті, правлять Королівством. Тебе, Серпню, отруїли, і ти проспав до сьогодні. Король ось-ось підпише угоду, яка ще більше зблизить Королівство з Імперією...
– Сиволапе!..
– Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Я б радив вам негайно обговорити ситуацію. Охорона відчуває щось підозріле в місті й довкола печери. Якраз уночі не спить всіляка нечисть. Коли зійде сонце, стане безпечніше.
– Ти справжній король, Сиволапе, – сказав принц. – Даруй, що я не розпізнав цього раніше. Король завжди залишається королем.
– Я хотів розповісти усе поступово, – зітхнув Марко. – Архіваріуси завжди обережні, коли йдеться про свіжі факти. Ми не втратимо часу.
– Нічого страшного. Сон трохи стер мені пам'ять. Пам'ятаю те, що було раніше, але не можу пригадати недавні події. Добре те, що тато живий. А щодо Королівства… Навіть, якщо ми залишимось утрьох, то це і буде Королівство. Ви ж підете зі мною?
Отак почалася довга конфіденційна нарада у Медовій печері, яка для нас поки що залишатиметься таємницею, як завжди, коли йдеться про безпеку держави. Але перед тим за дверима почулося шкряботіння й глухе гарчання.
– То свої, – сказав Сиволап і голосно муркнув.
Із шпари під дверима вигулькнув біло-чорний кіт, якого Люцина кликала Феліксом, але сам себе він називав інакше. У зубах кіт тримав щось сіре й смердюче. Запахло льохом, до якого не заглядали, певно, сотню літ. Фелікс розімкнув щелепи і придавив лапою здобич.
– О, пліснявець! – здивувався Сиволап. – Я ж кожен день тут просушував...
– Це – ворожий агент, Ваша Величносте, – відказав кіт рідною мовою, якої хлопці не розуміли. – Вскочив до печери, ну, я й подумав, що його слід допитати. Передайте принцові, що я вітаю його з Пробудженням.
На знак поваги Фелікс розкрив якнайширше очі й високо підняв хвоста. Сиволап переклав і додав:
– Мої воїни не вчаться розмовляти по-людськи, щоб люди не підслухали їхньої розмови. Цей пліснявець швидко розколеться, бо у нас сухо й тепло. Довго він тут не всидить.
Це трапилось швидше, ніж вони сподівались.
– Я лише виконував наказ! – запищав пліснявець, схожий на здеформовану жабу, що рік просиділа в бочці з цвілими огірками. – Повелитель наказав – іди послухай. Я пішов. Якби не пішов – мені лихо. Тут погано – сухо і гаряче.
– Що ще тобі відомо?
– Нічого – більше нічого!
– Кого ще кликав до себе Повелитель?
– Мене привів довгомудик Лукаш. Сказав, що нас виселять і проженуть на сонце.
– Ото посидь і подумай, що ти мав тут почути. До вогню його поближче! – наказав Сиволап.
Більше з пліснявця нічого не вдалося витягти. Якби їм трапилося упіймати довгомуда, певно, дізналися би більше. Врешті Серпню це набридло і він запропонував:
– Ти, Сиволапе, король, зроби щось!
– Гадаю, цього негідника треба десь замкнути, щоб нас не видав. Я ж казав, що за нами слідкують!
– От і добре. Скажи цьому доблесному охоронцю, що ми дякуємо йому за пильність. Цього буде досить? Бо я не знаю вашого котячого етикету.
– Авжеж, – відповів Сиволап і звернувся до Фелікса, що ні на хвилю не випускав з лап зарюмсаного пліснявця. – Потримай його у якійсь діжечці, поки ми тут. Принц дякує тобі, як і я, за службу. Залишайся нам вірний! А вранці добре відпочинь.
Очі Фелікса радісно засяяли.
– Щасливого полювання! – побажав котячий король.
– Приємного світанку! – відповів Фелікс бадьоро, незважаючи на млість від гидкого запаху, яким просоталось його хутро.
Коли пліснявця нарешті забрали, Сиволап, лукаво примруживши очі, сказав:
– Із плісняви виготовляють навіть ліки.
– Ти – найосвіченіший король котів, Сиволапе, – похвалив Марко.
16
Початок Мортіусового розслідування не можна було назвати вдалим. По-перше, він нічого не довідався, а по-друге, вскочив у халепу. Репортер «Посейбічних і потойбічних новин» ніяк не міг пов'язати дивні події, важливість яких відчував нюхом. Усе через те, що не знав причини. Або, як пишуть у детективах, «кому це вигідно». Йшлося не про гроші, а про репортерську честь, хоча такий вислів – «честь репортера» – звучить якось дико. Репортери живуть за законами джунглів: кради, випрошуй і продавай інформацію. Сам Мортіус не розумів, що він зараз робить. Якась сила пхала його поперед батька в пекло. А чиста чи нечиста, мало виявитися уже згодом.