Замок не одразу піддався, бо його відчиняли десь раз на п'ять років, але Мортіус мав із собою пляшечку машинної оливи: необхідний атрибут його обох професій. Життя вимагало від нього бути готовим до несподіванок. Двері зачинилися за людиною і тигром. Колобок спитав:
– Як ти вважаєш, таточку, я – хоробрий?
– Ти ще хоробріший за мене, – запевнив його Мoртiyc.
Він замкнув двері на засув. Одразу стало темніше, хоча світло просочувалося крізь вентиляційні решітки угорі. Коридор, обкладений цеглою, був похилий. Підземелля викопав невідомо хто ще в незапам'ятні часи і, певно, не для того, щоб милуватись підземною рікою, бо тоді вона ще пливла під сонцем, і в ній водилась сила-силенна риби. То вже згодом підземні ходи були прилаштовані до потреб комунальної служби, а щоб ніхто не шукав скарбів, їх частково замурували або прикрили металевими дверима.
Наразі, йти було сухо. Мортіус добре орієнтувався в позначках на стінах, намагався вести Колобка так, щоб тому якнайдовше було комфортно. Далі на них чекало правдиве пекло: темне і смердюче. Тигр довірливо чалапав позад Мортіуса і мовчав. Думав про щось своє. Його м'які лапи ступали нечутно. Мортіус показав йому ніші, повні людських черепів та кісток:
– Дивися, сюди зносили кістки зі старих цвинтарів. Так, як у паризьких катакомбах. Уявляєш, над нами вулиці, будинки, парки... Чути, як їде трамвай. Життя нагорі буяє. І ніхто не думає, що під ним порожні довгі коридори, Ну, майже ніхто...
– Знову двері, – сказав тигр. – Ти їх відчиниш?
– Аякже!
– Який ти сильний, таточку
– Головне тут не сила, а вміння, – поважно мовив, потішений таким щирим виявом захоплення Мортіус. – Тут треба запалити світло. Чекай, я під'єднаю дроти.
Однак світло не з'явилось. Присвітивши ліхтариком, Мортіус виявив, що немає електричних лампочок, хоч за інструкцією вони мали би бути.
– Кляті довгомуди! – вилаявся він.
– Що сталося?
– Лампочки повикручували. Зрештою, вони тут мають сховки краденого. Непогане місце для всіляких темних оборудок. Одного разу я знайшов тут кулемет часів першої світової війни. Це ж треба було сюди приволокти!..
Перед ними стіною постав морок. Ліхтарик ледве освітлював частину вогких сходів, що стрімко вели вниз.
– Не послизнися! – попередив Мортіус, і сам послизнувся, упавши на тигра, що йшов одразу за ним. – Скільки часу йти до твого Королівства, як ти гадаєш?
Тигр висловився дуже точно:
– День-ніч.
– Так не вийде! – вжахнувся Мортіус.
– Я був малий – не знаю іншої дороги. Когось спитаємо.
– Пацюків? Та вони тут завбільшки з доброго бульдога! Я не знаю, про що з ними можна говорити.
– Мова допомоги – одна.
Здавалося, вони спускалися цілу вічність. Потім сходи скінчилися і по обидва боки тягнувся коридор. Стрілка вказувала в напрямі підземної ріки. Усе частіше їм зустрічалися пацюки. Кілька слинявців снідали якимось паскудством. Вони грізно забулькали, попереджуючи, щоб не наближались до них.
– Не бійся, то слинявці. Вони бридкі та й усього. Давай відчинимо ці двері, може, знайдемо щось потрібне.
Мортіус відчинив двері до кімнати, де навіть вціліла лампочка. Тут зберігались мотузки, інструменти, прогумовані плащі й чоботи, навіть була гасова ліхтарка. Під стіною стояла лавка, глянувши на яку Мортіус вирішив:
– Треба перепочити.
Тигр слухняно поклав голову на лапи і миттю заснув. Але Мортіус передумав сідати. Він вибрав найбільший протигаз і взявся прилаштовувати його до особливих потреб Колобка, тобто пообрізав гумову маску так, щоб її можна було начепити на тигра. Бідолашний Колобок навіть не міг уявити, що їх чекатиме за четвертими дверима.
19
Просто над ними, на висоті кільканадцяти метрів, знаходилась штаб-квартира Повелителя. Той, випивши п'ять чашок чорної ефіопської кави, обдзвонював своїх підлеглих. Це міг би зробити й Лукаш, але не годилося залучати слугу до такої поважної справи. Коли Повелитель клав трубку, кожен раз йому хотілося вити від безсилої люті. Його розледащілі підлеглі не мали жодного уявлення про обов'язок і вигадували безліч причин, щоб його не виконати. У когось захворіла теща, хтось проводив серйозні магічні експерименти, а ще когось не відпускали з роботи. Повелитель аж захрип від погроз та вмовлянь.
Він теж не рвався в бій. Романтичне піднесення, коли він у підвалі фехтував сам із собою, швидко згасало. Повелитель теж відчував страх. Які б заманливі перспективи не обіцяли крутиголовці, він знав, що в Королівстві, захопленому Імперією, він теж відчує гніт. Крутиголовці мають більшу силу, і те, що він може зробити з неслухняним вовкулакою, вони зроблять із ним. Бути паном у себе вдома краще, ніж слугою на чужині.