– Хто там?
– Телефонний майстер.
– То не до нас. Дзвоніть до тринадцятої квартири.
– Я дзвонив. Ніхто не відчиняє.
– Тоді грюкайте в двері, – порадила Люцина. – Може, це на них подіє...
– Диви, яка розумна! – розсердився невідомий телефонний майстер, а можливо, й майстри, бо майстри по воді й телефону чомусь полюбляють ходити парами.
Зрештою, то могли бути й грабіжники. Мама радила Люцині говорити про себе у множині й нікому не відчиняти. Але на тім усе скінчилось. Дівчинка впала на ліжко й зарилась лицем у подушку. Але годі було заснути: через хвилину приземлився Фелікс, почав мурчати й завзято місити лапами ковдру. Одразу перед очима Люцини виникнув увесь цей день – день без мами, сірий і безконечний. Ніхто так не нудьгує, як діти чотирнадцяти-шістнадцяти років. Менші хоча б можуть гайнути на вулицю й побитись між собою чи посваритись, або наробити якоїсь шкоди громадському майну, повишкрябувати на стінах усіляку дурню, а то й погані слова. Із них аж пре бажання накоїти лиха. А такі, як Люцина, сидять вдома і чекають, поки їх звідти хтось витягне. Кожен дорослий пам'ятає, що то за вік.
Треба однак поснідати, поприбирати. Можна читати, слухати музику, малювати, а у перервах дивитись у вікно. Кіт заснув, а Люцина знічев'я стала пригадувати, що було вчора увечері й зробила висновок: у неї галюцинації. Певно, від спеки. Усе, що траплялося, чи могло трапитися з людиною, знаходилось тут, поруч. Просто треба було знайти відповідну книжку. Старих книжок у чорних шкіряних палітурках Люцина трохи побоювалась. Коли вона була зовсім маленька, дід сердився, якщо вона стягувала книжки на підлогу, бо не мала сили їх втримати, й казав, що у тих книжках живуть гноми, які не люблять тих, хто не вміє читати. Так можна перелякати на все життя.
Тому Люцина навчилась читати дуже рано. Але, здається, книжкові гноми не люблять ще й тих, хто не розуміє, про що читає. Бува й таке.
Поки Люцина вирішувала, чи не пора їй уже вставати, пролунав знов дзвінок, але на цей раз телефонний. «О ні! – подумала вона. – Не буду вставати. Це ж не міжміський дзвінок». Було двадцять хвилин по восьмій. То злочин турбувати людей о такій порі. Але особа, що телефонувала, була впертою. Їй конче хотілось поговорити саме зараз, негайно. Винний у ранньому візиті телефонного майстра до тринадцятої квартири, Фелікс солодко потягнувся. Тхнуло від нього так, ніби він щонайменше десять років був ув'язнений у підземеллі.
Люцина взяла слухавку й сказала не дуже привітно:
– Слухаю.
– Поклич маму, кицюню, – озвався хрипкий чоловічий голос.
– А хто це?
– Не важливо. Ну, знайомий...
– Щось передати?
– Хіба мама ще не повернулась із гостини?
– Якої гостини?
– А такої, що йдучи з неї вночі через парк, загубила книжечку й косметичку, правда, без грошей і ключів. Недобре, кицюню, класти до косметички ключі від квартири і гроші...
– Слухайте, – обурилась Люцина, – якщо ви хочете поговорити з кицюнею, то мій кіт щойно прийшов. Але він не має звички носити з собою косметичку і начебто не виносить книжок із хати.
Вона поклала слухавку й почала сміятись. Потім пішла на кухню й відчинила холодильник. Стратегічні запаси майже зникли. Доведеться піти щось купити. Зрештою, треба подбати про маму. Вона з відряджень повертається завжди дуже голодна. Знову задзвонив телефон.
– Ідіот! – просичала Люцина й порізала палець об край банки з паштетом.
Вона вважала такий початок дня безглуздим і, можливо, втішилась би, якби хтось повідомив їй, що відучора вона стала причетною до справ Королівства і ось-ось ступить на стежину війни. Врешті, у цьому світі нічого не буває випадкового.
Дівчинка відчинила вікна, випустивши муху, що рвалася на сонечко. Тепер стало чути, як брязкають каструлі на всіх поверхах. Люцина вміла лише смажити картоплю та яешню. Мама могла зварити борщ. Отак вони й жили. І нічого з ними не трапилось. Пиріжки й тістечка можна купити всюди. Мама не могла обійтися без кави, а Люцина отримувала як компенсацію пакетики з капучино, хоча й не пропадала за ним.
Фелікс міг би їй розповісти про справи в Королівстві, але вона ж не розуміла котячої мови. Зрештою, не жінкам відвойовувати Королівство від крутиголовців. Нехай піклуються про дітей та поранених. Мабуть, варто з ним погодитись.