Натомість вона сказала до книжки:
– Що ж мені з тобою робити?
Звісно, покласти на полицю й забути про неї. Люцина ж була майже доросла й розуміла, що іноді потрібне життя, і не одне, щоб розшифрувати тайнопис. Як у книзі Маркеса «Сто років самотності». Але чудовий запах, що йшов від книжки, не дозволяв про неї забути. Як же вона опинилась у парку?..
Люцина повернулася до картини. Тіні дерев робили кімнату напівтемною, і сонячного дня важко було вгадати колір. Фелікс стрибнув на стіл, аж той хитнувся, баночка з чорною фарбою перекинулась.
– Феліксе! – заволала дівчинка. – Що ти накоїв?
Але кіт не дуже цим переймався. Йому не сподобалось, як з ним розмовляють, і він зістрибнув зі столу, перекинувши баночку червоної фарби.
– Тепер пожежа, – сказала Люцина і стала вдивлятися в малюнок. Червона пляма втрапила на вікно мансарди, чи горища. Як казав її вчитель у художній студії пан Тадей, «тут щось є». Але мама може подумати щось інше: «Маленька пожежа через свічку, яку забув погасити домовичок, лягаючи спати». Отакі похмурі фантазії в працівниці дитячого видавництва...
Люцина обернулася, щоб висварити незграбного Фелікса, й побачила, що в того горять очі й тремтить хвіст. Кіт втупився в книжку, яка ворушилась. Люцина аж заклякла від несподіванки. Вона ж тримала цю книжку в руках. Раптом щось ляснуло, і тверді палітурки розчахнулись, наче двері, відкривши для дівчинки з Серединного світу Королівство. Вона побачила крихітного чоловічка з мітелкою в руках, що швидко йшов вздовж рядків титульної сторінки. Мітелкою він змітав тайнопис, і під ним проступали літери тієї мови, якою Люцина розмовляла й читала усе життя. Фелікс завив басом і сховався під канапою. Люцина сама дуже злякалась, бо в її віці якраз починають боятися незрозумілих явищ, які не вдається пояснити науковими методами. Навіть здалеку вона прочитала назву книги:
Енциклопедія Королівства:
Усе, що було, є і, можливо, буде.
УСЕ
– Ox! – аж зітхнула Люцина.
Сторінки книги ненастанно ворушились. Там працювали в поті чола десятки гномів з мітелками. Кіт глухо завивав під канапою, очевидно, переживав за Люцину й запрошував до нього приєднатися.
– Перестань, Феліксе! Це – книжкові гномики...
Нарешті гноми закінчили працювати над текстом і зникли. Люцина навіть не встигла їм подякувати. Істоти, яких вона боялася змалечку, дали їй змогу прочитати цю незвичайну книжку. Навіщо – вона про це зараз не думала. Книжки хочуть, щоб їх читали. Так само як і люди хочуть, аби про них знали.
Дуже обережно Люцина взяла книжку й розгорнула тремтячими руками.
«А – ба – ба – гала – мага», – прочитала вона перше слово, бо усі енциклопедії починаються з літери «А». І да-лі було про нього:
«А-ба-ба-гала-мага дитяче слівце, занесене вітром із Серединного світу, наслідування голосу гуски. Існувало, а можливо, й досі існує видавництво дитячих книжок "А-ба-ба-гала-мага". У Королівстві в давнину це слово вживалося чаклунами для заклинання дітей, що не любили читати. Абабагаламагами іноді називають вчителів читання в першому класі. Вважається, що коли дитина до школи не навчилася вдома читати, то її слід віддати разом з батьками на виховання і навчання абабагаламагам».
– Цікаво! – сказала Люцина і продовжила читати далі. Раптом їй спало на думку, що вона поки що знає про Королівство лише те, що там усі мусять якнайшвидше навчитися читати. Почули б це в її школі! Дехто з Люцининих однокласників і досі читає по складах. Вона ще не знала про Клуб книголюбів. Зрештою, незабаром вона про нього дізнається. Ось так виходить: якби вона не любила читати і не мала вдома бібліотеки, то ніколи б не стала причетною до історії Королівства, й життя у неї було б таке саме нецікаве, як у більшості людей. Отже, випадкового в цьому нічого немає.
Люцина сиділа й читала уголос окремі статті з «Енциклопедії Королівства», щоб Фелікс послухав і нарешті виліз з-під канапи. Проте важко сказати, чи він сприймав усе це так, як вона. Коти дуже обережні у судженнях і виявляють захват лише тоді, коли мають справу з чимось конкретним, наприклад, смаженою печінкою. Звісно, Люцина прочитала йому загальну статтю «Коти в Королівстві», а також «Славетні коти Королівства», де знайшла навіть тезку Фелікса: «Фелікс – син короля котів Сиволапа І, засновника династії. Один із охоронців принца Серпня (див. Лихі часи). Мав особливі заслуги перед Королівством...»