– Час летить швидко, – мрійливо сказав домовик. – Мине зима, весна, почнеться літо. Мандрівки автостопом, розмови біля багаття, рок-концерти під зоряним небом...У цьому сенс життя – у розкоші спілкування...
– Я вже по самі зав'язки ситий спілкуванням!
– Візьміть відпустку. Годі скніти серед чотирьох стін!
– Не можу, Спрячику. Сьогодні вночі виїжджаю до Замку в справах.
– Я теж їду. Вип'ю кави – і гайда!
– О п'ятій буде автобус, ти чув. Везтиме наших до Замку. Можеш під'їхати. Лукаш тебе відвезе до похоронного бюро.
– О'кей!
– Ну, то йди. Бажаю гарно відпочити.
– Чекайте поштівок!
– На, тримай... –Повелитель витяг із кишені кілька зелених банкнот.
– Ви дуже щедрий, господарю! – лукаво вклонився домовик.
У салоні глухо завив Лукаш. Він роздер палець об цвях. А може, йому теж хотілось у відпустку. Але довгомуди не є членами профспілки, і тому ніхто з ними не церемониться. Якось домовик страйкував два дні: не прибирав і понаносив звідусіль павуків. Удруге Повелитель би не пережив такого. Коли домовик гнівається – оселі кінець. Спрячик пережив тут багатьох господарів і знав, як тримати їх у послуху. Якби це було в мирний час, Повелитель дорікнув би домовику за шахрайство, але зараз він почував себе, як сержант, котрого збудили серед ночі й наказали командувати армією. Але нормального війська в Повелителя не було: зграя лицедіїв, скигліїв і мародерів, до того ж неосвічена. Зрештою, останнє слово завжди за дурнем. На цьому Повелитель збирався заснувати перемогу. Принц Август наче крізь землю провалився. Власне, він звідти й не виходив. Усі ці роки вони займались, за вказівками крутиголовців, спаленням книг, замість того, щоб бодай трохи навчитись військових хитрощів. А без них не допоможе жодна магія. Порубають Повелителеве воїнство на капусту. Біс із ним, але за поразку його вкинуть до Піщаної Ями, найстрашнішої в'язниці Імперії. Щогодини йому посилали повідомлення, чи знайдено принца? «Ми над цим працюємо», – відповідав Повелитель.
28
Такі самі повідомлення отримував електронною поштою і фон Стронціус, що мирно спав собі на перині в домовині, оббитій зсередини чорним атласом, для затишку вкрившись віком на завісах. А тим часом у його лігві порядкували непрохані гості.
– Це що? – спитав Колобок, відчинивши лапою холодильник.
– Стронцієві харчі.
– А вони смачні? – ковтнув слину тигр.
– Якщо їх покуштуєш, то станеш таким, як він.
– А який він?
Мортіус підвів тигра до Стронцієвого ложа, підняв віко. Опир лежав із напіврозтуленим ротом; лице заросло чорною щетиною.
Тигр позадкував:
– Страшний!..
Сиволап спостерігав за усім з кривою посмішкою, але не коментував. Серпень і Марко з цікавістю роззиралися довкола. Такого вони ще не бачили. Меч принца вдарив по якомусь шкуратяному постолу, що підкрадався до прибульців. Той з гарчанням зарився в купу мотлоху.
– Що за чортівня?
– Старовинна колекція знарядь тортур, – пояснив всюдисущий Мортіус. – Дуже цінна.
– Що може бути цінного в тортурах? Увесь цей непотріб треба знищити.
– Гадаю, людям треба знати, що робили їхні предки.
– Навіщо?
– Ми з іншого світу, Мортіусе, – втрутився в розмову Марко. – Якщо ті штуки потраплять до рук крутиголовців, то погана така пам'ять!
– Може, й так, – згодився Мортіус. – Але ми тут таємно і мусимо залишити усе так, як є. Інакше Стронціус за нами поженеться.
– У нас є мечі.
– Синку, ти хоч знаєш, як боротись з опирями?
– У Королівстві немає опирів.
– Оце так вояки! Та їх тут аж кишить. Стривайте, я пошукаю у Вампірнеті...
– «Привіт, волоцюги! Привіт, Мортіусе! – спалахнув монітор комп'ютера. – Як ся маєте?»
– А у вас є комп'ютери? – поцікавився Мортіус.
– Є, але трохи інші, – пояснив Марко. – У нас на кожному комп'ютері написано: «Тут є все, крім твого власного розуму». Ану, я спробую...
Він підсів до комп'ютера й набрав:
«Привіт».
«Хто ви?»
«Друзі, про яких слід мовчати».
«Друзі Мортіуса?»
«Так».
«Що вам треба?»
«Доступ до Вампірнету. Нас цікавить, як знешкодити опирів».
«Ти серйозно, вилупку?» – а далі Тосик видав зовсім незрозумілі слова.
Мортіус злякався:
– Треба звідти вимітатись! А то він зараз ще зарепетує і збудить старого.
– Зачекайте! – спинив його принц. Спробуємо поговорити з ним інакше. Він сів замість Марка і набрав:
«Вибач. Ми не збираємось кривдити твого господаря. Ми в небезпеці. На нас можуть напасти в іншому місці»