– Я теж чув про це, – сказав Серпень. – Хіба вони й досі тут?
- Так. І Замок Шкробеля теж зберігся, але там ніхто не живе, бо злидники розорили і свого творця. У Замку знаходиться вхід до Королівства, який ще називають Великий Льох, бо він здатний вмістити в собі і Королівство, і багато інших світів. Це – найнебезпечніший вхід.
– Хіба не кажи, що нам знову доведеться лізти під землю, – злякався Мортіус. – Я тутешніх підземель не знаю.
– А є інші варіанти? – поцікавився принц.
– Ми можемо набрести на дорожній знак «Королівство». Але з десяти знаків тільки один справжній. Решта – пастки невідомих сил для довірливих мандрівників. Я не всі вмію розпізнавати.
– Хіба у вас немає кордонів і митниць? – схопився за голову Мортіус.
– Уже нема.
– Таточку, – заблагав Колобок, – ми мусимо потрапити до Королівства! Я все витерплю, навіть на дерево залізу. Ми вже стільки пройшли...
– Хіба я казав, що не піду?
– Ні, таточку.
– Ну, то де ваш Замок?
– Повинен бути на заході. Будемо йти за сонцем.
– Скільки ж ото нам іти! – зітхнув Мортіус, вдивляючись удалину, де не було навіть за що зачепитись оком.
– Бачу, дорога буде не дуже цікавою, – сказав кіт, – але я залюбки розімнуся. Треба залишатись у формі.
І запропонував тигрові:
– Давай наввипередки!
– Ми ще нічого не вирішили, – дорікнув Серпень Маркові. – Слід подумати, перш ніж йти.
– Може, підемо помалу, так легше думається? – запропонував Мортіус. Він добре розумів хлопця, що, очевидно, ще не потрапляв у таку ситуацію й не міг ніяк оговтатись. – Треба й про їжу подбати. Сподіваюсь, злидники ще все не поїли. У нас вдома вони теж водилися. Що я не заробляв, мій старий усе пропивав, а я мав одні штани на будень і свято. А як їсточки хотілось!
– Співчуваю, – сказав принц. – Але ж мусять бути якісь способи протистояти злидникам!
– Еге ж. Знаєте, як у нас борються зі злиднями? Перестають працювати. Злидні поїдять усе, висохнуть на скіпку та й підуть собі світ за очі. Але як ви пустили до себе крутиголовців?
Серпень спохмурнів:
– Це довга історія. Спершу ми приймали їх як гостей, навіть дечого від них навчились. Я маю на увазі наукові винаходи. Та й серед них трапляються хороші люди. Але вони бояться нас підтримувати, бо через це можуть втратити все, навіть життя. Імперія страху – ось що таке держава крутиголовців. Якось ми з татом перебували з візитом...
Серпень затнувся. А Мортіус лише посміхнувся, згадавши слова тигра про «особу королівської крові». Та про себе вирішив, що ліпше йому не знати, хто ці двоє. А то, коли вони встрянуть у халепу, легше буде прикинутися дурником. Мортіус страшенно боявся тортур, хоч досі вони його оминали.
Прибіг захеканий Тигрисик. Очі його сяяли від утіхи.
– Ми шукаємо мишей! Це так цікаво!
– Дивись, щоб вони тебе не покусали!
...Невдовзі невеличкий гурт рушив на захід. Після дощу повітря було свіже, подекуди розквітали бліденькі квіточки. Мортіус навіть забув, що ступає по чужій і, либонь, небезпечній землі. Тільки час від часу озирався, чи не йдуть за ними злидники. Зрештою, усі потомились і зголодніли. Якби хоч була якась дорога чи стежка! Однак ніхто не нарікав. За подібних обставин люди можуть посваритись і навіть розійтися в різні боки. Та їх рятувало те, що кожен заглибився у власні думки, заколисаний монотонністю краєвиду.
Серпень думав про батька, якому не раз завдавав прикрощів. Серце хлопця так рвалося додому, що його не зупинила б навіть стіна вимуштруваного війська крутиголовців.
Ну, а Марко, котрий був свідком останніх подій у Королівстві, продовжував нести в собі ще не відкриту нікому таємницю – хворобу короля Даниїла. Усього не знав навіть Сиволап. Він то йшов поруч із Колобком, то вертався, тулячись до господаря. Він із тигром краще відчували найменші зміни, ніж люди, бо природа дуже щедро обдарувала котів великих та малих. Але чи були вони готові до зустрічі з невідомим? Мабуть, ні. Звірі бувають або довірливими, або боязкими. Їм не збагнути, чому люди зрадливі й підступні.