– Давай розповідай!
– Значить так. Спершу я спробував зіграти роль безпритульного, але порядного котика перед однією бабусею. Вона дала мені молока, з чого я зрозумів, що люди тут ще не втратили сумління. Втім, бабусі бувають або добрі, як янголи, або злі, як відьми. Середини немає. Потім я пішов шукати, з ким побалакати, але перший кіт, який стрівся, подивився на мене, як на божевільного, і чкурнув. Мабуть, через мій акцент. Ага, у цьому селі є крамничка, правда, зачинена, і корчма.
– Ти був там?
– Гадаєте, я не знаю, що горілка робить людей балакучими? Я сховався під лавкою і трохи послухав. Самі розмови про погоду та худобу, і ні слова про політику. Втім, ви краще розумієте, про що я... Щось ті дядьки варнякали, ніби колись було краще, а дехто стверджував, що нині краще... Злидники мене не чіпали, бо коти не мають жодної власності. Але вони тут у кожній хаті. Деякі навіть з вікон витріщалися на мене. Видно, люди до них звикли. Та головне, що крутиголовців тут немає. Я їх нюхом би відчув.
– То що ти порадив би?
– Усім не можна йти серед білого дня. Нехай двоє лишаються, а двоє йдуть. Коли стемніє, вирушимо до Замку.
– Ми могли б оминути село, якби взнали дорогу.
– Господарю, треба роздобути харчів і розпитати обережно людей, але йти треба нарізно. Ми, коти, завжди так робимо, щоб відволікти увагу.
– Я піду.
Рішення принца нікому не сподобалося, але його тон виключав можливість будь-яких заперечень.
– І ким ти збираєшся постати перед тутешньою громадою? – спитав Марко. – Землеміром? Чи мандрівним дяком? А може, заклиначем злидників?
– Гадаю, чаклунів тут не дуже добре приймають. Я волію бути самим собою. Це ще ніколи не підводило. Не жахайся, я буду просто учнем...
– Не сперечайтеся, хлопці, – позіхнув Мортіус. – Найкраще піти мені. Я хитрий і досвідчений. До того ж, у мене в кишенях повно всілякого дріб'язку, який можна виміняти. Тигрисик лишиться з вами.
– Hi-i!
– Я сказав.
– Я мушу йти, – вперся принц. – Хочу подивитись сам.
– Але без меча. Ви підете роздобувати їжу та інформацію, – сказав Марко. – Тут не потрібна зброя.
Трохи ображений, він відвернувся від Серпня і Мортіуса, ніби його зовсім не обходило, що ті йдуть. Надто довго йому доводилося діяти на власний страх і ризик, усе вирішувати самому. Досі Серпень не суперечив йому, бо ще не оговтався як слід після майже смертного сну. Зрештою, і в Королівстві принц не любив згадувати про своє виняткове становище. Марко якось не міг уявити собі товариша на троні з королівською короною на голові. А теперішній король передасть же йому владу, щоб доживати віку в невеличкому будиночку з садом і пасікою. Лише Марко знав, як дорого важить кожна мить, але поспіх може коштувати їм життя. Зупинити час, як годинник, неможливо. Він відповідав за принцову безпеку, не зв'язаний ніким обіцянкою, а найбільша відповідальність – це відповідальність перед собою.
Сиволап подався назирці за Мортіусом і Серпнем. Колишній репортер міг вчинити якусь дурницю, сказавши зайвину. Серце Марка рвалося слідом за ними. Він не мав при собі чарівної кришталевої кульки. Тигр поривався також, і хлопець мусив його заспокоїти.
Втім, поки що все йшло гаразд. У голові Мортіуса швиденько визрів план. Коли було потрібно, слова лились із його уст рікою й могли заколисати найвпертішого впертюха. На розбитій стежці, по якій ніби пройшлося стадо слонів, він раптом зупинився і спитав:
– Ну, то хто ти у Королівстві? Принц у вигнанні, чи невизнаний претендент на трон?
Серпень спершу відсахнувся, але потім опанував себе й сказав спокійно:
– А як ви гадаєте?
– Гадаю, що це майже одне і теж. У обох випадках ви у небезпеці, хлопці.
– Але ж вас ніхто не змушує йти з нами до Королівства. Там – наш дім.
– Там, де Тигрисикові добре, буде добре й мені. Це він вирвав мене з того життя. Нехай буде Королівство, тільки б подалі від цієї банди, що підкорила місто. Жодні чари, осикові кілки та часник проти них не діють. Мабуть, ніхто на світі не знає, як їх позбутися. Зупинити можна, але доки на світі зла більше, ніж добра, вони будуть.
Серпень промовчав.
– Ти так мені й не відповів. Боїшся?
– Чи не все одно, принц я чи ні, коли Королівство в небезпеці? Воно ніби занурюється в баговиння, і нікому простягнути йому руку. Там мій батько, і батько Марка. А щодо магії, то вона і згубила мене, і врятувала, хоч я терпіти не можу різні дешеві фокуси. Рано чи пізно магія обернеться проти того, хто її застосовує. Ну, от ми прийшли. Що скажете?
– Ти будеш ніби мій син, а я ніби твій батько.
Серпень трохи скривився.