Стара відьма теж не сиділа пасивно: вийняла люстерко, щоб упіймати промінь сонця. Дуже непоганий спосіб вивести супротивника з ладу. Але й тут чари не подіяли. Довгомуд Лукаш, подаючи пігулки Повелителю, ненароком штовхнув стару і, коли дзеркало впало, так само ненароком наступив на нього. Відьма вигукнула найгірші прокляття, які тільки спали їй на думку:
– Щоб ти, клятий недоумку, ціле життя не зміг нічого вкрасти! Щоб ти довіку годував котів!
Магічне дзеркальце, яким вона користувалась уже понад сто років, втратило міць. Його ніхто не міг розбити. Щось діялось справді дивне. Навіть Марко не міг відкликати свого меча назад. Вовкулаки й довгомуди напівсонно кліпали очима.
Стілець-підступець опинився в обіймах Тигрисика. Вони скучили один за одним. Мечі піднялися ще вище і завзято бились.
– Чудасія, – мовив Мортіус. – Може, ми б пішли помаленьку?..
Люцина з Сонею кудись щезли. Тигрисик вилизував мокрий від молока стілець-підступець.
Щодо нечисті, то вона, втративши вождя і натхненника, потроху вивітрювалась у пошуках безпечного місця. При сонячному світлі зникають навіть тіні. Лукаш хотів підмести осколки чаклунського люстерка, але ті раптом перетворились на ос і вилетіли через вікно, зробивши прощальне коло над старою відьмою. Гортензія, щоб приховати радість, бо відтепер матуся не зможе пильнувати за кожним її кроком, відійшла в куток, начебто поправити пов'язку крутиголовському байкерові на правій руці.
– Вмієш стріляти? – спитав той.
Гортензія уважно подивилася на пістолет. Таких чимало продавали в іграшкових крамницях. У дитинстві вона страшенно хотіла мати такий, але матуся примушувала її без кінця повторювати незрозумілі закляття. Гортензія не раз бачила по телевізору, як треба стріляти й кивнула на знак згоди. Пістолет виявився незвично важким, і вона вчепилася в нього обома руками.
– Цілься в отого, – тихо наказав крутиголовець, вказуючи на Марка. Гортензія прицілилась.
– Тисни на курок.
Вона натиснула й поточилася назад. Оглушливо бахнуло і засмерділо димом. Куля пролетіла над головою принца і щезла у вікні. Обидва мечі з брязкотом впали на підлогу. Ніхто з них не переміг.
– Стріляє як справжній! – зраділа Гортензія.
– Він і є справжній, ідіотко! – гаркнула стара. – Який це вилупок дав їй пістолет?
Настала тиша.
– Ось він! – показала Гортензія. – Звідки в нього може бути справжній пістолет?..
Стара встала й попрямувала до крутиголовця, вхопивши його за вухо.
– Як ти смієш, свинюко, давати дівчині пістолет?! А якби вона когось вбила?!
Той раптом позеленів і чхнув просто в лице старій відьмі.
– Коти... У мене алергія на котів...
49
Марко отямився першим, вхопив свого меча й підбіг до вікна. Лице його розплилось у посмішці. Величезне подвір'я рябіло від котів різних мастей, короткошерстих і пухнастих. Вони сиділи й дивились угору.
– Привіт! – помахав рукою Марко, і могутній котячий хор потряс мури Замку, аж посипались дрібні камінці.
– Вони прийшли!
Мортіус, Серпень і тигр кинулись до вікна. Хвиля котів увірвалась до Замку.
– Ой, як їх багато! – здивувався тигр.
– Замок оточено, – доповів Сиволап. – Наказуй, принце!
...Соня з Люциною мали інший клопіт. Їм насилу вдалося прогнати пліснявців та слинявців від книжок. Гидкі створіння довго огризались, шипіли і плювались. Книжки мали такий вигляд, ніби півроку пролежали у вогкому льосі, населеному слимаками. Соня істерично плакала.
– Перестань! – не витримала Люцина. – Книги не горять і не тонуть у воді, і навіть розвіяні вітром листочки зберуть книжкові гноми.
Вона вийняла з торбинки «Енциклопедію» й попросила:
– Беріться до роботи!
Гноми повільно виходили, протираючи очі й потягуючись.
– А тепер ходімо! Гноми не люблять, коли на них дивляться.
Люцина потягнула бібліотекарку за собою, і вони побачили за дверима безліч котів.
– Котики! – зраділа дівчинка. – Ви прийшли нам допомогти?
Серпень вичекав хвилину, а тоді оголосив:
– У кого алергія на котів, нехай покине Замок!
Ніхто й не поворухнувся. Повелитель сказав з кривою посмішкою: