– О! – Мортіус сів на ліжку.
Принц, спляча Люцина, прокляття старої відьми – усе це швиденько перемішалося в його голові й дало сигнал: готово.
– Як усе просто! Тигрисику! – покликав Мортіус. – Не хропи! Твій таточко – геніальний!..
4
Принц Серпень, і досі принц, бо ним треба народитись, а королем мусиш стати, найменше думав про те, що корона вже йому не належить і що цей, такий звичний світ опинився під загрозою знищення. Він лежав лицем до стіни, спиною до майбутнього. Уночі, коли на людину нападає безсоння, думки її стають чіткими, як обриси меча, і такими ж гострими, й легко тнуть павутиння таємниць. Дуже виразно і зблизька він побачив батька в кабінеті, змарнілого і якогось меншого через те, що він згорбився. Над ним нависала тінь Сетла, імперського радника вищого рангу. Той простягав королю якийсь папір і говорив при цьому різко й вимогливо. Серпень ніколи не чув, щоб із ним або з батьком хтось так розмовляв. Але чого ж іще сподіватись від грубих крутиголовців?! Марко випадково дізнався, певно, підслухав, що король сьогодні збирається підписати угоду, яка дозволить крутиголовцям будуватися в столиці. Річ досі нечувана, справжній злочин. Крутиголовців і так ставало в місті дедалі більше. Вони поводили себе не як гості, а як господарі. Усе тут їм не подобалось, і вони вирішили переінакшити мирне життя на суцільні бенкети, бійки та обман. Перед тим король викликав Серпня з Марком до палацу, намагаючись вмовити їх кудись поїхати відпочивати, відклавши іспити в Академії на потім. Усе це виглядало дуже дивно. Хлопці приїхали, але просто вештались палацом, намагаючись зрозуміти, чому їх хочуть кудись відправити. Того дня Серпень прийшов до батька опівдні – час, коли вони прогулювались у саду або сиділи перед каміном, граючи в шахи. Хлопця не пускав охоронець, але він проскочив під його руками.
– Геть звідси! – визвірився Сетл.
– Я зараз не маю часу, синку, – озвався батько.
Загалом у Королівстві етикет був не дуже суворий, але те, що вчинив Серпень того дня, виглядало вкрай невиховано. У будь-якому іншому царстві принца за таке могли відшмагати або послати до психіатра. Серпень почервонів, набравши повітря, і випалив:
– Тату, прожени його звідси! Не підписуй жодних паперів із крутиголовцями!
Він почував себе так, ніби в нього вселився хтось інший і наказував поводитись саме так. Адже хлопець ще не мав підстав ненавидіти чужинців, котрі ніколи, аж до цього моменту, не ображали його. Якась невідома сила стиснула тоненький обруч у нього на голові. Принц хутко видер папір, на якому стояла печатка крутиголовців із зображенням чорного цапа, і роздер його навпіл...
Що ж було далі? Наче вогнем обхопило руки й усе тіло, і він втратив свідомість. А через мить – пробудження в Серединному світі, чийого сонця він так і не побачив. Втім, сонце світить так само і в Імперії.
Отож, тепер Серпень знав майже все. Але чому король піддався крутиголовцям, що призвело до падіння у Великий Льох? Зрада? Страх? Такі, як Марко і Серпень, не знають страху. Це приходить із віком. Якою б не була таємниця, її можна розкрити, пішовши до палацу, а можливо, десь-інде. Ця думка мала б заспокоїти принца й подарувати йому нарешті сон, але коротка літня ніч минула, і про ранок звістили птахи в саду. Друга ніч безсоння.
Прийшов Сиволап і вмостився на ногах. Якийсь час вмивався, а потім заснув. Серпень повернувся на бік і зустрівся очима з Марком, що спав у ліжку навпроти.
– Привіт! – сказав Марко.
– Привіт, – відповів Серпень.
Усі спали, крім Онися, котрий походжав собі по садку, заклавши руки за спину, наче когось чекав. І коли Мортіус прокинувся, ні господаря, ні хлопців уже не було, а на столі лежала записка. До їхнього повернення він мав бути тут за старшого. Мортіус тільки похитав головою: які тут довірливі люди... Та ще в такий час. Звичайно, він не збирався поки що залишати Королівство. Ранок був таким обнадійливим, сонячним, свіжим, і роса на квітах мінилась усіма барвами, як діаманти найвищої проби. Якби то був його сад, то він зірвав би одну квітку й подарував би... Кому – вгадайте самі.